Об`єктивна зумовленість сприйняття звукосимволічні слів мови і зв`язок фонетичної форми слова

Міністерство освіти Російської Федерації

Кубанського державного

УНІВЕРСИТЕТ (КубГУ)

ФІЛІЯ у м. Новоросійськ

Кафедра іноземної філології

Допустити до захисту в ГАК

_____________________2003 Р.

В.о. зав. кафедрою

__________ О.С. Ільченко.

ДИПЛОМНА РОБОТА

Об'єктивна зумовленість сприйняття звукосимволічні слів мови і зв'язок фонетичної форми слова з його семантичним змістом і денотатом

Автор дипломної роботи _________________ Ю.В. Ліпіну

Група 501, факультет РГФ,

спец. 021700 «Філологія»

Науковий керівник,

д - р філол. наук, проф. __________________ Г.П. Німець

Рецензент,

канд. філол. наук, доцент _________________ В.В. Катерміна

Нормоконтролер,

д - р філол. наук, проф. _________________ Г.П. Німець

Новоросійськ 2003

Зміст

Зміст

Введення ............... ... ... ... ... ... .3

1 Сутність явища звукового символізму. Теорії

звукоизобразительности

1.1 Загальні положення теорії звукового символізму ........... ... ... ... ... .. 7

1.2 Дослідження явища звукосимволизма в історії та теорія звукоизобразительного прамови .... ... ... ... ... ... ... ... .8

1.3 Три теорії породження звукосимволизма ... ...................... 11

1.4 Характер звукосимволизма ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 18

1.5 Методика експериментального вивчення звукового символізму ... 20

2 Матеріальна основа явища звукового символізму і довільність мовного знака

2.1 Фізична природа звуку ... ... ... ... ... ... 26

2.2 Інтерференція звуків як основний фактор, що пояснює феномен звукосимволічні слів ... ... .... .... ... 27

2.3 Психофізіологічні основи сприйняття звукосимволический компонента слів ... ... ... ... ... ... 29

2.4 звукосимволизма і мотивація ... ... ... ... ... .32

2.5 Супрафонема як звукосимволическая одиниця ... ... ... .. 35

2.6 Модель функціонування звукосимволизма і модель побудови звукосимволический слова ... ... ... ... ... ... ... ... ... .39

3 Практичне дослідження феномену звукового символізму на прикладі лексичного матеріалу трьох мов ... ... ... ... ... ... ... 42

Висновок ... ... ... ... .... ... ... 54

Список використаних джерел ... ... ... ... ... ... .56

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Введення

Проблема об'єктивного-суб'єктивного характеру явища звукового символізму, його природа і зв'язок складових знаменитого трикутника: денотат - сигніфікат - фонетична форма завжди надавали великий плацдарм для наукових досліджень. Одиниця-носій звукосимволический компонента слова ще не була виділена, і ні один дослідник поки з упевненістю не вказав справжню причину асоціацій, породжуваних звукосимволічні словами, тобто не дав пояснення фізичну природу цього явища. Цікавий також питання про звукоизобразительной прамові і природі первинного найменування речей. Все це і спонукало нас провести власне дослідження, що спиралося на вже відомі наукові праці з даного питання, але мало за мету підтвердити висунуту нами гіпотезу про носія звукосимволічні компонента слова, а також про природу цього явища на практиці.

Актуальність даної роботи ми вбачаємо у тому, що суперечності, створювані різними поглядами на цю проблему, досить гострі у сучасній науці, і ні один відомий нам дослідник поки не виділив з усією визначеністю звукосимволический одиницю, як і не пояснив її матеріальну природу.

Об'єктом даного дослідження було явище звукового символізму, предметом - матеріальна основа даного явища, що викликає стійкі асоціації у представників різних мовних спільнот.

Теоретичною основою даної роботи стали праці В.В. Левицького «Семантика і фонетика», С.В. Вороніна «Основи фоносемантики», А.П. Журавльова «Фонетичне значення», А.М. Шахноровіча і Н.М. Юр 'єва «Психолінгвістичний аналіз семантики та граматики: на матеріалі онтогенезу мови», E. Sapir «A study in phonetic symbolism», I. Taylor «Phonetic symbolism re-examined» та інші.

Гіпотеза, яка лягла в основу даного дослідження, може бути сформульована таким чином: при вивченні явища звукового символізму необхідно звертатися не до окремих звуків, а до сполученням звуків, так як, будучи звуковими хвилями різної довжини і частоти, звуки в певних поєднаннях інтерферують і, таким чином, створюють якийсь акустичний ефект, належним чином впливаючи на сприйняття людини і викликаючи певні асоціації. Ці стійкі, специфічні для кожного окремого мови поєднання ми умовно назвали супрафонемамі, тому що кожна така одиниця складається, в основному, з кількох фонем.

Цілі дослідження:

1. довести універсальність явища звукового символізму та її інтернаціональний характер;

2. перевірити на практиці висунуті apriori теоретичні постулати і підтвердити правильність виділення звукосимволический одиниці - супрафонеми;

Завдання дослідження ділилися на теоретичні:

1. узагальнити існуючий на даний момент теоретичний матеріал з даного питання;

2. простежити положення, найбільш відповідають істині з точки зору сучасної лінгвістики;

3. сформулювати власну теорію про матеріальну природу явища звукового символізму;

4. виділити теоретично одиницю-носій звукосимволический компонента слова, а потім перевірити правильність цього виділення на практиці;

і практичні:

1. виділити набори супрафонем для кожного з досліджених мов, що використовуються для позначення подібних якостей предметів;

2. перевірити подібність / розходження таких наборів супрафонем в різних мовах;

3. по можливості систематизувати наявний у розпорядженні дослідників набір супрафонем і розділити їх на класи;

4. на основі існуючих методів дослідження звукового символізму виробити свій власний підхід і методику дослідження;

5. провести експеримент на основі цієї методики; результати цього експерименту будуть використані для підтвердження / корекції теоретичних припущень.

Методи дослідження. Методи, використані в моєму дослідженні, це перш за все метод обмеженою вибірки, порівняльно-порівняльний і компонентний аналіз звукосимволический матеріалу мови для виявлення відповідних рис звукоизобразительности, статистичний аналіз та експеримент, метою якого було довести спільність звукосимволическим асоціацій у носіїв різних мов.

Структура роботи наступна:

Введення. Даються основні положення даної роботи, її актуальність, напрям, цілі і завдання дослідження, а також застосовувані в дослідженні методи.

Глава 1 висвітлює загальні положення теорії звукосимволизма і погляди різних дослідників на це явище, теорії породження звукосимволизма. У першому розділі розглядається питання про звукоизобразительной прамові, природі звукосимволизма, а також перераховуються методи, використовувані для вивчення даного явища.

Глава 2 присвячена питанню про фізичну природу звуку і його вплив на сприйняття людини. У цій главі висувається гіпотеза про матеріальну одиниці-носії звукосимволический компонента слова і створюється модель функціонування звукового символізму.

Глава 3 являє собою практичне дослідження на конкретному фоносемантическом матеріалі мови, що має своєю метою довести універсальність явища звукового символізму і правомірність виділення супрафонеми як нової звукосимволический частинки.

Висновок. Підводяться підсумки дослідження, робляться висновки і намічаються подальші перспективи дослідження, відзначаються переваги і недоліки даної роботи та пропонуються шляхи її вдосконалення.

Теоретична значимість дослідження. Найбільш цінним видається новий підхід до вивчення та систематизації звукосимволічні слів - не окремі звуки представляють інтерес для даного дослідження, але певні поєднання звуків, найбільш типові комбінації яких, характерні для кількох або всіх мов, були відібрані і розглянуті в даному дослідженні. Нова одиниця - супрафонема, виділена нами в ході дослідження є матеріальний носій звукосимволический компонента слова, що дозволяє вирішити багато спірних питань, традиційно ставляться перед дослідниками даної області.

Практична значимість даного дослідження полягає в систематизації робочого матеріалу і створення банку даних звукосимволічні слів, розділених на групи на основі семантичного критерію і супрафонеми, включеної до їх складу, а також у проведенні лінгвістичного експерименту, який переслідував вищезазначені цілі. Оригінальна методика, яка поєднує достоїнства і коригувальна недоліки більш відомих методик, застосовуваних для вирішення теоретичних проблем досліджень в даній області, є простою і досить ефективною.

Результати даного дослідження можуть бути використані в курсах фонетики, психолінгвістики та практичних курсах мови.

1 Сутність явища звукового символізму. Теорії звукоизобразительности

1. Загальні положення теорії звукового символізму

Звукосимволізм (звуковий символізм, символіка звуку) - це закономірна, не довільна фонетично мотивована зв'язок між фонемами слова покладаються в основу номінації незвуковим (неакустіческім) ознакою денотата (мотивом). Звукосимволічні слова (идеофонов, образні слова) особливо часто позначають різні види руху, світлові явища, форму, величину, віддаленість об'єктів, властивості їх поверхні, ходу, міміку, фізіологічний та емоційний стан людини і тварин, загальну оцінку предметів чи явищ («хороший - поганий »), наприклад, англ. totter «йти невірної ходою; трястися хитатися», кхмер. тотрил: т-тотроут «ходити похитуючись», лат. bulla «водяний міхур», Індонезії. bulat «круглий». Розроблено методику розпізнавання звукосимволічні слів, критерії їх виділення (варіативність, редуплікація, експресивна гемінація, типологічну подібність звукосимволическим слів за мовами світу та ін.)

Звукосимволическим словами є не тільки ті слова, які відчуваються такими сучасними носіями мови, а й ті, в яких цей зв'язок в ході розвитку мови виявилася ослабленою (і навіть на перший погляд втраченої), але в яких за допомогою методу фоносемантіческого аналізу дана зв'язок виявляється ( це вірно і для слів звуконаслідувальний).

Деякі учені визначають звукосимволізм як такий зв'язок між означуваним і що означає, що носить мимовільний, вмотивований характер. Однак це визначення не дозволяє відрізнити фонетично мотивовані слова, в яких діє звукосимволізм, ні від слів, вдруге (морфологічно, семантично) мотивованих, ні від первинне (фонетично) мотивованих слів, в яких діє звуконаслідування. Звукоподражательная підсистема поряд зі звукосимволічні входить до звукоизобразительной систему мови. Проте звуконаслідування, будучи закономірною мимовільної фонетично вмотивованою зв'язком між фонемами слова і що лежить в основі номінації звуковим (акустичним) ознакою денотата (мотиву), становить перший рівень системи звукоизобразительной засобів мови. Звуковий символізм, як другий рівень цієї системи, набагато більш складне явище, матеріальна основа якого до цих пір залишається невизначеною. Якщо подібність моделей побудови звуконаслідувальних слів у всіх мовах світу можна пояснити спробами відтворити один певний природний (або людський) звук за допомогою недосконалого людського мовного апарату на фонетико-фонологічної базі відповідної мови, так що один природний звук буде схоже відтворюється носіями різних мов, то схожість звукосимволічні засад у різних мовах світу не піддається такому простому логічному поясненню. Якби сфера застосування однакових звуконаслідувальний основ обмежувалася рамками тієї чи іншої мовної сім'ї, це явище можна було б пояснити як поширення однієї кореневої основи в рамках цієї родини, але як вже було сказано, однакові звукосимволічні основи зустрічаються в самих різних мовах світу, необов'язково належать одній сім'ї.

Звукосимволічні основи в мовах світу мають надзвичайно високою продуктивністю. Виділяючись семантично і структурно, багато звукосимволічні і звуконаслідувальні слова утворюють особливі розряди в складі дієслова та інших частин мови.

Звукосимволізм в сучасних мовах носить статистичний характер. Розрізняють звукосимволізм суб'єктивний (зв'язок між звуком і значенням у психіці людини) і об'єктивний (зв'язок між звуком і значенням у словах мови). Найважливіші компоненти психофізіологічної основи звукосимволизма - синестезія - феномен сприйняття, що складається в тому, що враження, відповідне даному подразника і специфічне для даного органу чуття, супроводжується іншим, додатковим відчуттям чи чином, часто характерним для іншої модальності - і кінеміка - сукупність мимовільних рухів м'язів, супроводжуючих відчуття і емоції.

1.2 Дослідження явища звукосимволизма в історії та теорія звукоизобразительного прамови

Перші спроби висвітлити положення про «природний прамові» ми знаходимо, як відомо, у давньогрецької школи стоїків у вигляді так званої теорії «фюсей» («природа», «отпріродность»); зв'язок звуку зі змістом пояснювалася з точки зору «наслідування звуків» у широкому сенсі. Питання про зв'язок між звуком і значенням ставилося багатьма вченими в різні періоди розвитку науки (Платон, Ж.-Ж.Руссо, Ломоносов та ін.) У 18-19 столітті вивчення звукосимволизма йшло, переважно, в плані звукоподражательной і вигукові теорій мови (Г. В. Лейбніц, В. Гумбольдт та ін.)

У вітчизняному мовознавстві роботи по звуковому символізму тривалий час розглядалися як «лежачі поза науки»; з 50-60 рр.. 20 століття намітилася тенденція до глибокого вивчення цього явища. Звукосимволізм і звуконаслідування досліджуються у зв'язку з проблемами мотивованості мовного знака, теорії дитячого мовлення, стилістики та поетики, лінгвістичної типології, експериментальної психології, психолінгвістики. У 70-80 рр.. звукосимволізм став розглядатися також у рамках фоносемантики (вивчає звукоизобразительной систему мови з просторових і часових позицій).

Теорія звукоизобразительного прамови також називається звукоподражательной або ономатопеическая. Це одна з теорій походження мови, згідно з якою мова виникла в результаті того, що людина наслідував звуковим (і незвуковим) ознаками званих об'єктів. «Природним», або звукоизобразительной, прамови людства можна назвати ті первинні зачатки мови роду людського, які були засновані на природній, отпріродной, єдино можливий зв'язок звучання зі змістом, і, отже, були ще спільні для існуючих тоді представників людства.

Прихильники звукоизобразительного прамови зазвичай розуміли звуконаслідування широко - і як наслідування звуком звуку (відображення в звучанні слова звукового ознаки об'єкта-денотата), і як наслідування звуком не-звуку (відображення в звучанні слова якого-небудь незвукового ознаки об'єкта-денотата), тобто . і як власне звуконаслідування («бац», «ква-ква»), і як звукосимволізм («бублик», «боб», «губа» - з губними звуками, характерними для позначення чого-небудь округлого, випнутого).

Звукоподражательная теорія була висунута стоїками (3 століття до н. Е..), Отримала розвиток в працях Г.В. Лейбніца, І.Г. Гердера та інших Сильною стороною звукоподражательной теорії було визнання існування початкової зв'язок між звуком і значенням у словах мови і визнання природного, отпріродного характеру цього зв'язку. Супротивники звукоподражательной теорії, справедливо критикуючи її за недооцінку соціальних умов виникнення мови і за абсолютизація принципу звуконаслідування, разом з тим необгрунтовано принижували значення звуконаслідування і відмовлялися визнати існування звукосимволизма.

Дослідження 50-80-х рр.. дають вагомі докази на користь того, що власне звуконаслідування і звукосимволізм грали, поряд з жестом, найважливішу роль при виникненні мови.

Тим не менш, у сучасному мовознавстві залишається відкритим питання про звукоизобразительной природі мови. А.М. Газів-Гінзберг [4; 3], наприклад, виділяє 4 можливих витоку звукоизобразительности: це відтворення природних звуків, супутніх життєдіяльності людського організму (вигуків у вузькому сенсі - «внутрішнє звукоизображения»); наслідування звукам зовнішньої природи («зовнішнє звукоизображения»); озвучування спочатку беззвучних «наслідувальних жестів рота і носа» (явище кінемікі в сучасній психофізіології), і, нарешті, «лепетние дитячі слова», де найбільш легкі для дитини звукосполучення стають позначеннями різних предметів і явищ. Як зауважує сам дослідник, останній витік, очевидно, мав найменше значення.

В останні століття значного поширення мали теорії «звукоподражательная», «ономатопеическая», «вигуків», «трудових вигуків» і різні їх варіанти, в питанні утворення зв'язку звуку зі змістом більш-менш широко залучали викладені звукоизобразительной витоки.

Ці теорії, займаючись питанням про походження матеріалу мови, механізму утворення мови, але не займалися по суті проблемою умов появи мови. На противагу їм, в працях класиків марксизму, що дають визначення умов появи мови, питання про походження матеріалу мови, про механізм утворення зв'язку звуку зі змістом безпосередньо не порушувалося.

У своїй знаменитій праці «Походження мови та її роль у формуванні мислення» А.Г. Спиркин виділяє питання «вихідному матеріалі» промови, про «механізм утворення зв'язку між звуками і образами». Головним джерелом звукового матеріалу мови автор називає «успадковані від тваринних предків звуки», які й «послужили основним матеріалом, або біологічної передумовою, формування звукової мови людини» [18; 26-33].

Іншими словами, неможливо заперечувати існування часу, коли кожен мовний знак був природно зумовленим, мимовільним.

Елементи вивчення конкретно засвідчених у людської мови звукоизобразительной слів закладені в працях багатьох мовознавців, починаючи з античності. Проте спеціальні роботи з цього питання стали з'являтися, мабуть, лише на межі минулого століття.

За кордоном цій темі присвятили спеціальні роботи В. Ель (W. Oehl), В. Астон, М. грамоніт, А. Лескінен, X. Хільмер, К. Броккельманн, Я. Коржрінек, Дж. Гонда, Г. Рамстедт, X. Марчанд, Ф. Бруні, Зд. Віттох та ін

У Росії цілий ряд робіт у цій області був створений тюркологами Н.І. Ашмаріна і Н.К. Дмитрієвим. Після 1950 р. кількість робіт, присвячених образотворчим словами в мовах народів СРСР, починає швидко рости, що і продовжується до нашого часу. Щоправда, роботи цього періоду, як правило, зачіпають лише фактичний матеріал слів, найбільш «свіжих» у своїх наслідувальних якостях, найбільш відрізняються від «нормальних» слів мови. Ні розвитку таких образотворчих коренів в часі, ні загальних для різних мов законів походження подібних слів ці роботи майже не стосуються.

Таким чином, до теперішнього часу зібрано великий фактичний матеріал з області звукоизобразительной слів; що ж стосується його вивчення, то як і раніше справедливим залишається твердження про те, що ніхто ніколи не намагався вичерпно і систематично досліджувати цей матеріал.

1.3 Три теорії породження звукосимволизма

Після ознайомлення з усіма основними фактами, накопиченими наукою в галузі вивчення звукового символізму, можна приступити до розгляду одного з найскладніших і найважливіших питань, пов'язаних з цією проблемою, - питання про природу звукосимволизма.

В даний час існують три основні точки зору на причини, що породжують звукосимволізм.

1. Точка зору С. Ньюмена, М. Бентлі та Є. Вейрон, М.С. Майрона та ін В основі звукосимволизма лежать фізичні (акустичні та артикуляційні) властивості звуків. «Відкритий рот, висунуті вперед щелепи, стиснуті губи, виробляють ... значення, що характеризують вимовні звуки» [22, 86]. «При проголошенні високого тону, - зауважує Ф. Кайнц, в гортані з'являється відчуття напруги і тісного контакту, в той час як при вимові низького тону голосові органи виявляються в більш розслабленому стані» [28, 205]. Таким чином, в даному випадку ми маємо справу, користуючись термінологією Ф. Кайнца, з транспозицією одних видів відчуттів в інші (моторні в акустичні, акустичні в зорові і т.д.), тобто з синестезією.

До першої точки зору примикає так звана «фізіономічну» концепція Г. Вернера (1932, 1963), гостро критикована в цілому ряді робіт.

Діти, тварини, стомлені або хворі люди сприймають іноді об'єкти зовнішнього світу не такими, якими вони є насправді, а як би наділеними душею, тобто фізіономічну. Фари автомобіля здаються, наприклад, як два страшних очі якоїсь тварини. Це властивість предметів володіти «фізіономічну якостями» і лежить, на думку Г. Вернера, в основі будь-якої символізації, в тому числі і звуковий [38, 87]. У вернеровской теорії освіти символів, тим не менш, все поставлено з ніг на голову. Зазвичай людина знаходить два не пов'язаних один з одним природного зв'язком об'єкта, умовно зіставляє їх і робить один символом іншого. У Г. Вернера все виглядає навпаки: існує один нерозчленований, Физиогномические цілісний об'єкт, з якого поступово вичленяються два від природи пов'язаних об'єкта, один з яких стає символом іншого. Очевидно, теорія Г. Вернера лежить за межами науки. Тим не менш, з суто зовнішніми ознаками її слід віднести до «синестетической» теорії.

2. Теорія Р. Брауна (1958, 1959). З точки зору Р. Брауна, в основі звукосимволизма лежить не щось невловимо-таємниче, а досвід, набутий людиною в процесі своєї практичної діяльності. Людина «навчаються» тому, що великі предмети (наприклад, важку шафу) видають (наприклад, при пересуванні) низькі і грубі звуки, а маленькі предмети - приємні і високі звуки. З цієї причини випробовувані пов'язують в ході експерименту високі звуки з чимось маленьким, а низькі - з чимось більшим.

3. Концепція І. Тейлор. В основі звукосимволизма лежить, з точки зору І. Тейлор (1967), мовна звичка, лінгвістичний «тренінг». В англійській мові фонема [g] є у словах зі значенням «великий» (great, grand, gargantuan, grow), а тому випробовувані (зрозуміло підсвідомо) оцінюють поєднання з початковим [g] як щось велике.

Ці три теорії С.М. Ервін-Тріпп і Д.І. Слободін [26; 42] називають відповідно синестетической (концепція С. Ньюмана, М. Бентлі, Е. Верон, Г. Вернера та ін), референтної (концепція Р. Брауна) і асоціативної (концепція І. Тейлор). Синестетическая і асоціативна теорія подібні тим, що вони обидві «припускають» значення, а не референт. Синестетическая і референтна теорії, з іншого боку, подібні тим, що обидві припускають існування універсальності звукосимволічні правил, у той час як асоціативна теорія виключає універсальність.

Всі ці три теорії можна звести до двох основних: а) в основі звукосимволизма лежить транспозиція (в широкому сенсі слова) одних відчуттів до інших (незалежно від того, переносимо ми на вимовні звуки зорові, акустичні, моторні і т.п. відчуття з об'єкта зовнішньої дійсності або з власного мовного апарату, або після багаторазового, обопільного і складного перенесення з об'єкта на рух частин тіла - на рух мовного апарату і т.д.), б) в основі звукосимволизма лежить мовна звичка.

Автор даної роботи висуває свою концепцію матеріальної та психологічної основи звукового символізму, про що піде мова в наступному розділі. Ця концепція, формально перебуваючи в рамках першої теорії, розширює її, задіюючи теоретичний і фактичний матеріал суміжних наук (психолінгвістика, лінгвістична типологія) і наук, не споріднених мовознавства (фізика, психофізіологія і т.д.).

Що ж стосується правильності першої (заснованої на транспозиції) і другий (заснованої на мовній звичкою) теорії, то В.В. Левицький (1973), досліджував цю проблему, робить висновок про те, що перша концепція більше відповідає наявним у розпорядженні сьогоднішньої науки фактам. На користь своєї теорії І. Тейлор висуває такі докази:

1. Оцінки фонем, вимірюваних за однією і тією ж шкалою, в різних мовах не збігаються; в англійському самої «маленької» виявилася [i], в японській - [U].

2. У силу розбіжності оцінок відсутня кореляція (по одній і тій же шкалі) між різними мовами. Така кореляція повинна, однак, зростати пропорційно ступеню спорідненості мов.

3. Звуки, що зв'язуються в деяких мовах (наприклад, в англійській) з поняттям «великий» чи «маленький», зустрічаються в позначеннях цих понять в даній мові: початкова [g] - у словах great, grand, grow і т.д.; [ t] - у словах tiny, little і т.д.

Незважаючи на стрункість і логічність перерахованих аргументів, факти, наведені І. Тейлор, або не відповідають дійсності, або не мають доказової силою.

Перше. Інструкція Тейлор заохочувала піддослідних до формального порівнянні пропонованих поєднань зі словами рідної або англійської мови. Це вже саме по собі ставить під сумнів надійність отриманих І. Тейлор результатів. М. Майрон (1961) встановив, на противагу І. Тейлор, що між оцінками голосних [i], [e], [a], [o], [u] японцями і американцями існує статистично достовірне схожість. І в японському, і в англійській мові передні (тобто наприклад [i]) асоціюються з приємним та слабким, а задні (тобто [u]) - з неприємним і сильним. Для індоєвропейських мов існує незаперечна схожість як на рівні фонеми, так і на рівні диференційних ознак; для мов різних сімей існує статистично достовірне подібність на рівні диференційних ознак приголосних.

Друге. Кореляція між мовами різного ладу на рівні фонеми, дійсно, відсутня. Однак ця кореляція залежить не від ступеня спорідненості мов, а від фізичних властивостей звуків.

Третє. Висуваючи гіпотезу про те, що оцінка звуку залежить від розповсюдженості цього звуку в позначеннях відповідного поняття, сама І. Тейлор ніяких досліджень лексичного матеріалу не проводила. Неіндоєвропейська мова не зачіпалися взагалі.

С. Ньюман (1933) та Р. Браун (1959) вказують на той факт, що фонема [i], що має значення великої, зустрічається в словах з протилежним значенням (little, але і big), з іншого боку small «маленький» включає не [i], а [o] і т.д.

І все ж між деякими групами антонімів в англійській і російській мовах спостерігаються близькі до достовірних відмінності за складом фонем. Так, в англійській мові в групі синонімів із значенням «маленький» частіше теоретично очікуваного зустрічаються фонеми [i:], [i], [l], [m], а в групі синонімів із значенням «великий» - фонеми [ж], [a], [b], [g], [d]. Цей лінгвістичний факт можна інтерпретувати двояко: а) перераховані фонеми зустрічаються часто тому, що в силу своїх фізичних властивостей, по «думку» говорять, вони більше підходять для позначення відповідного поняття (точка зору С. Ньюмена), б) фонеми [i:] , [i], [b], [g] і т.д. оцінюються піддослідними як «маленькі» або «великі» тому, що вони часто зустрічаються в позначеннях відповідних понять, а не в силу своїх фізичних властивостей (точка зору І. Тейлор).

Таким чином, перед нами ще один варіант порочного кола. Наступні міркування допоможуть вийти з нього: якщо права Тейлор, то тоді підвищеною частотою зустрічальності в різних мовах будуть мати різні фонеми. Але, виявляється фонеми [i], [l], [m] є «маленькими» не тільки в англійській, але і в російській, і в німецькій (за даними лінгвістичного аналізу). Точно також за даними, які дає в наше розпорядження психолінгвістика, [g] є «великою» не тільки в англійській, як стверджувала І. Тейлор, але і в російській, і в японському; [s] є «маленькою» в російській, українській , молдуванській, японському; [d] виявилася «великий» в російській, українській, молдуванській, японському (а за лінгвістичними даними ще й в англійській та німецькій), а [b] виявилася «великий» у всіх мовах, окрім корейського.

Таким чином, гіпотезу І. Тейлор про мовну звичкою слід відхилити як невідповідну фактами лінгвістичного та психолінгвістичного аналізу. Одночасно були продемонстровані факти, що свідчать на користь того, що в основі звукосимволизма лежить транспозиція одних видів відчуттів в інші (інакше кажучи, фізичні властивостей звуків).

З іншого боку, заперечуючи мовну звичку як причину породження звукосимволизма, не можна заперечувати її вплив, принаймні, на результати тестування (особливо при неправильно сформульованої чи нечітко засвоєної інструкції). У особливою мірою це стосується такої шкали, як шкала оцінки. А. П. Журавльов (1969) виявив, наприклад, що російські оцінюють звук [х '] як вкрай неприємний, тоді як німцям він представлявся більш приємним. Цей факт знаходить цілком задовільне пояснення, якщо згадати, що близька до російської німецька фонема [З] входить до складу зменшувально-пестливого суфікса-chen і т.д. Цікаво у цьому зв'язку зазначити, що в полеміці з І. Тейлор Дж. Вайс (1967) вказував, що якби в основі звукосимволизма лежала мовна звичка, то це в першу чергу виявлялося б не на оцінці початкових, а на оцінці кінцевих приголосних, оскільки в індоєвропейських мовах «зменшувально-пестлива» інформація закладена у суфіксі. Таким чином, Вайс виявився, в цілому, має рацію.

Відповідно, буде справедливо припустити, що результати тестування залежать не тільки від матеріальної природи досліджуваних звуків, але і від інших факторів. Другим з подібного роду чинників (окрім мовної звички) може бути вплив всієї фонологічної системи даної мови.

Мови відрізняються один від одного і числом і складом фонем. Системні відносини між фонемами не можуть не робити свого впливу на оцінку будь фонеми в ході експерименту. Наприклад, оцінка фонем [i] та [e] у мові, де немає відповідних лабиализованного [y] та [œ], будуть, очевидно, відрізнятися від оцінки тих же [i] та [e] у мові, де існують відповідні лабиализованного. Ось чому недоцільно шукати звукосимволическим відповідності між мовами на рівні фонеми: збіг рангів фонем в різних мовах неможливо в силу самих відмінностей, притаманних фонологічних систем цих мов. Ознаки звукосимволическим універсалій повинні вестися тому, на думку В.В. Левицького [13; 86], на рівні диференційних (акустичних або артикуляційних) ознак. Причому, як буде показано далі, важливим фактором є використання не окремих звуків, а їх поєднань як матеріалу для досліджень звуковий символіки.

Порядок проходження звуків у досліджуваних словах також повинен впливати на сприйняття піддослідних. Але є ще один важливий фактор, який, як вважає В.В. Левицький [13; 86-89], може вплинути на результати експериментів і про який необхідно поговорити окремо. Деякі спостереження змушують припускати, що «включення» у хід експерименту «механізму транспозиції відчуттів» або «механізму мовної звички» може бути спровоковано не лише змістом інструкції, але і самим виміром, в якому проводиться оцінка звуку. Дійсно, як можна судити за результатами, опублікованими А.П. Журавльовим [7, 34], у російській мові голосний [а] асоціюється з червоним кольором, [і] - з синім, [о] - з жовтим. Виникає питання: обумовлені ці асоціації синестезією або мовної звичкою? Схоже, що мовне звичкою: у всіх випадках простежується чіткий зв'язок між досліджуваними звуками і першої ударної голосною в назвах відповідного кольору (а - червоний, і - синій, о - жовтий). Проте остаточно вирішити, так це чи не так, можна тільки експериментальним шляхом. Експеримент, проведений В.В. Левицьким [13; 87-89], мав за мету довести або спростувати правомірність виділення мовної звички як однієї з причин виникнення звукосимволическим асоціацій (інструкція, дана випробуваним, мала соєю метою вироблення «механізму синестезії»). У цілому, його експеримент, проведений на лексичній базі українського та молдовського мов підтверджує висновки А.П. Журавльова.

Усе разом узяте дозволили йому висунути таку гіпотезу. Очевидно, існують такі виміри, де транспозиція відчуттів відбувається порівняно легко (сюди відносяться шкали розміру, сили, твердості і т.д.), і такі, де транспозиція здійснюється важче (сюди відносяться, мабуть, шкали кольору, смакових відчуттів, температури ) [13; 88].

Коли випробуваний (при правильно сформульованої інструкції стикається з більш «легкої» шкалою, спрацьовує «механізм синестезії». Коли перед випробуваним стоїть складніше завдання, пошуки її задовільного рішення приводять у дію «механізм мовної звички». У деяких випадках в ході одного і того ж експерименту обидва механізми діють по черзі. Звідси й неминучість деякого «різнобою» результатів, одержуваних навіть одним дослідником. Змінюючи інструкцію, «запускаючи» у випробуваному небудь механізм транспозиції відчуттів, або механізм «мовної звички», ми будемо отримувати різні результати. При «нейтральній »інструкції в« легких »випадках у випробуваного буде спрацьовувати перший механізм, а в більш важких - другий.

Таким чином, автор даної роботи вважає за потрібне підкреслити важливість правильного формулювання інструкції для досліджуваних при проведенні власного експерименту, тобто інструкції, спрямованої на «запуск» механізму синестезії.

1.4 Характер звукосимволизма

Питання про характер звукосимволизма (чи носить він універсальний або національний характер) і його природі (що лежить в основі звукосимволизма) тісно пов'язані між собою.

В даний час існують дві протилежні точки зору на характер звукосимволизма: 1) звукосимволізм носить універсальний (міжнаціональний) характер; 2) звукосимволізм носить вузьконаціональних характер.

Перша точка зору представлена ​​в роботах С. Цуру, Г. Альпорта (1934-35), Р. Брауна і його колег, М. майорану, Дж. Вайса та ін Другу точку зору відстоює І. Тейлор. Майже всі роботи, що представляють першу точку зору, побудовані на методиці «добору», між тим Тейлор використовувала більш ефективну методику і дослідила за допомогою цієї методики найбільшу кількість мов. Це дало в її руки незаперечну перевагу (вона досліджувала 4 мови, 18 звуків).

Дуже гостра полеміка між І. Тейлор і Дж. Вайсом зайшла в глухий кут: Вайс, спираючись на факти, отримані в ході експериментів «добору», Тейлор ці факти спростовувала; новими ж фактами ні та, ні інша сторона не мали. Тому, за обопільною згодою учасників дискусії, рішення проблеми може бути просунуто вперед тільки новими фактичними даними. Це і визначило мету і характер експерименту, проведеного В.В. Левицьким у його роботі «Семантика і фоносемантика» [13; 22-32]. Мови для порівняння їм були обрані таким чином, щоб два з них були близькоспорідненими (це давало можливість перевірити один із аргументів Тейлор на користь гіпотези про «мовної звичкою»; кореляція між мовами, на думку І. Тейлор повинна бути пропорційна ступеню їх спорідненості). Левицький досліджував 6 голосних і 12 приголосних молдавського, російської та української мови.

Отримані Левицьким дані свідчать, перш за все про те, що в самих різних мовах існують досить чітко виражені «правила» асоціювання певних артикуляцій з певними поняттями [13; 26]. Таким чином, сама наявність якихось "правил" носить універсальний характер, і в цьому сенсі вже сьогодні можна з упевненістю говорити про універсальність звукосимволизма. Питання, однак, у даний час ставитися в науці інакше: чи носить універсальний характер і, якщо так, то якою мірою самі «звукосимволическим правила»?

Справді, поняття «маленький» асоціюється у всіх чотирьох мовах (англійською, білоруською, російською та українською) перш за все з фонемами [і] та [е], а поняття «великої» асоціюється найчастіше з голосними [о] і [у ]. Початкові приголосні [п], [з], [м], [н] асоціюються в індоєвропейських мовах з поняттям «маленький», [б], [р], [д] - з поняттям «великий», [б] і [ ш] - з поняттям «неприємний». Передня позиція і верхній підйом мови символізує поняття «маленький», задні голосні - поняття «великий».

В.В. Левицький далі спробував виявити звукосимволическим універсалії на рівні фонеми, релевантні не тільки для індоєвропейських, але і для неіндоевропейскіх мов [13; 28-29]. Незважаючи на безспірне наявність деяких спільних для всіх мов закономірностей (наприклад, [d], [b], [r], [g] в багатьох мовах символізують поняття «великий», а [n], [p], [m], [s] - поняття «маленький»), виявити статистично достовірне схожість між 7 дослідженими мовами на рівні фонеми йому не вдалося. Почасти такий результат пояснюється тим, що кількість і склад фонем різних мов не збігається.

Дані, представлені Левицьким відмінно узгоджуються з результатами, отриманими С. Ньюманом [30; 62]. Ньюман встановив, що голосні [I], [e], і [a] розташовуються в англійській мові (від «маленького» до «великого») у наступному порядку: i, e, ε, ж, a, тобто символізація розміру пов'язана зі ступенем відкритості порожнини рота і позицією мови. Знайдені Левицьким символічні властивості приголосних також задовільно відповідають даним Ньюмана, який розташував приголосні за шкалою розміру в такому порядку: t, d, p, b, k, g (передні «менше» задніх, глухі «менше» дзвінких). Ньюмен встановив також, що символізація великого розміру корелюється з символізацією поняття «темний», а символізація малого розміру - з символізацією поняття «світлий». Всі ці дані підтвердилися також і в експерименті, проведеному автором даної роботи та поданим нижче.

Отримані Левицьким дані узгоджуються також з результатами М.С. Майрона [29; 26], який встановив, що для англійської та японської мов характерна наступна закономірність: передні звуки (голосні і приголосні) символізують «слабке» і «приємне», а задні «сильне» і «неприємне».

Таким чином, висновки про універсальний характер зв'язку деяких акустико-артикуляційних і смислових одиниць, зроблені Левицьким, підтверджуються даними інших дослідників.

В.В. Левицький робить висновки про інтернаціональному характері звукосимволизма і, що особливо важливо, він стверджує, що пошуки універсального звукосимволизма повинні вестися не на рівні фонеми, а на рівні одиниць менше фонеми (акустичних та артикуляційних ознак).

Автор даної роботи на основі зібраного теоретичного матеріалу і проведених нею практичних досліджень робить схожий з В.В. Левицьким висновок про інтернаціональному і універсальному характері звукового символізму, але розходиться з Левицьким у визначенні одиниці, на рівні якої явище звукосимволизма виявляється з найбільшою силою (див. Розділ 2).

1.5 Методика експериментального вивчення звукового символізму

В даний час існують (у тому чи іншому варіанті) 3 основні методики експериментального вивчення звукосимволизма.

Методика № 1. Пред'явлення випробуваному звукосполучення без пред'явлення сенсу (експеримент Мюллера). Ця методика найменш досконала. Угрупування даних носить тут суб'єктивний характер, що в свою чергу виключає ефективне використання статистики при обробці матеріалу встановлення відповідностей між певними звуками і певними поняттями. У Росії методика № 1 застосовувалася колективом авторів (1966) під керівництвом М.В. Панова (результати, за оцінкою авторів, позитивні) і для вирішення теоретичних питань В.В. Левицьким (1967, 1969; результати позитивні).

Методика № 2. Пред'явлення двох звучань і, як правило, двох смислів. У своєму "класичному" варіанті ця методика має назву «експеримент добору» (matching experiment) і полягає в наступному. Піддослідним-монолінгвов пред'являють пари антонімічних слів («великий - маленький», «теплий - холодний» і т.д.) на двох мовах, один з яких є рідною мовою випробуваного (наприклад, англійська), а інший йому невідомий (наприклад, японський ). На підставі даних, отриманих в результаті такого роду експериментів, С. Цуру (1933) прийшов до висновку про існування універсального звукового символізму, оскільки англомовні випробувані (студенти) в більшості випадків правильно вгадали значення не відомих їм японських слів. Проте методика С. Цуру має, крім інших, наступний серйозний недолік, на який звернув увагу Г. Альпорта [21; 46], а потім і інші: кількість фонем у кожній мові обмежена, а тому слова різних мов можуть бути схожі один на одного . Експериментатор, який знає обидві мови, сам того не підозрюючи, може інтуїтивно підібрати з безлічі синонімів однієї мови ті, які фонетично більше схожі на слова другого мови, а випробовувані підбирають потім слова відповідно до складом і послідовністю фонем, що входять в звучання цих слів: [а] підбирають до [а], [u] до [u], певну послідовність фонем до подібної послідовності і т.д. Тому Г. Альпорта, а потім і Р. Браун вчинили інакше: слова рідної мови піддослідних вони запропонували перевести фахівцям-філологам (на хінді, китайський, чеський і т.д.), після чого вже пред'являли відповідні пари випробуваним. Оскільки значення більш половини слів були вгадані піддослідними правильно, Р. Браун знову зробив висновок про існування універсального звукосимволизма.

У СРСР методика № 2 застосовувалася Г.М. Іванової-Лук'янової і Є.В. Орлової, які пред'являли випробуваним за два штучні багатоскладових слова і по два сенсу («світлий - темний», «хороший - поганий"), В.В. Левицьким [14; 19], для з'ясування фонетичної умотивованості слів-синонімів, взятих з мов, невідомих випробуваному, і І.М. Горєлова, який пред'являв дітям малюнки і звучання.

Методика № 2 має, по крайней заходів, три істотних недоліки. По-перше, випробовувані вгадують зміст запропонованого звукосполучення, порівнюючи його чисто формальним шляхом зі словами рідної чи відомого їм будь-якої іншої мови. Наприклад, вирішуючи, яке з двох слів - parvus або pikkunen - означає щось маленьке, випробовуваний називає parvus, мотивуючи свій вибір тим, що це слово схоже на російське «перший», а тому, отже, означає щось маленьке. Зрозуміло, що в цьому випадку в досвіді моделюється не звукосимволізм, а якесь інше явище. По-друге, як справедливо зауважив М.С. Майрон [29; 64], не всі слова у мові мають символічним значенням; випробуваний може не вгадати сенсу запропонованого йому іноземного слова не тому, що звукосимволизма не існує, а тому, що запропоноване слово не володіє ніякими звукосимволическим «ознаками». Нарешті, по-третє, методика № 2 (у тих випадках, коли пропонуються не штучні, а іноземні слова), також як і методика № 1, не дозволяє встановлювати відповідності між певними артикуляційними і певними смисловими одиницями. Методика «добору» може, правда, застосуються для вирішення деяких спеціальних завдань, наприклад для з'ясування ступеня фонетичної умотивованості двох або більше слів-синонімів. Два звучання (при одному або двох сенсах) доцільно пред'являти випробуваному також і в тих випадках, коли необхідно зіставити дві фонеми, що відрізняються один від одного одним-двома диференціальними ознаками (наприклад, випробуваному можна пред'явити поєднання dan, tan, ban і pan для з'ясування ролі дзвінкості або din і dan, tin та tan для з'ясування ролі відкритості - закритості ротової порожнини тощо). Однак, і в даному випадку третій тип методики представляє досліднику набагато більше можливостей.

Методика № 3. Пред'явлення одного звучання (у вигляді однієї літери, одного слова типу «приголосний - голосний - приголосний» або багатоскладового поєднання) і декількох смислів, що представляють собою градації двох полярних понять (наприклад, «дуже маленький», «маленький», «нейтральний», « великий »,« дуже великий »). Зразком застосування даної методики є роботи С. Майрона (1961), та І. Тейлор (1967).

З 5 голосних та 5 приголосних звуків, які є фонемами в англійській та японській мовах, М. Майрон склав 50 безглуздих поєднань типу «СГС», які пропонував американцям (говорить по-англійськи) і японцям, незадовго до експерименту приїхали в США. Піддослідні (всього в обох групах близько 100 осіб) оцінювали пред'являються поєднання по 16 шкалами. Після статистичної обробки матеріалу М. Майрон прийшов до наступних висновків [29; 82]: 1) оцінки пред'явлених звуків піддослідними, що говорять на японській і англійській мовах, збігаються, і звукосимволізм носить, таким чином, міжнародний (універсальний) характер; 2) передні звуки в обох мовах означають «слабке» і «приємне», а задні - «сильне» і «неприємне».

У Росії методику № 3 використовували В.В. Левицький і А.П. Журавльов, пред'являючи випробуваним не поєднання звуків (букв), і окремі літери, які Журавльов назвав «графонамі» («психічний звуко-буквений образ») [7; 74]. Деякими особливостями відрізняється і методика І. Тейлор. Тому є важливим розглянути докладніше питання, що стосуються інструкції та форми пред'являється матеріалу, щоб надалі виробити власну методику експериментального вивчення звукосимволизма.

Інструкція. Вивчивши в 1962 році символічні властивості 12 приголосних і 6 голосних в чотирьох неспоріднених мовах (англійською, японською, корейською, тамільською), І. Тейлор прийшла до висновку, що звукосимволізм носить не універсальний, а національний характер, і що основою його функціонування є «мовна звичка »[32; 102] (фактор, який заперечував С. Ньюмен). Наприклад, в англійській мові фонема [g] входить до складу слів, пов'язаних з поняттям «великий» (grand, great, grow і т.д.), а тому англомовні випробовувані оцінюють поєднання типу gan, ged і т.д. як «великі». В експерименті І. Тейлор, проте, звертають на себе увагу наступні обставини. По-перше, експеримент проводився в (Індії, Кореї і Японії) без участі експериментатора, інструкція пред'являлася в письмовому вигляді, по-друге, піддослідними були школярі, в тій чи іншій мірі знайомі з англійською мовою, по-третє, в інструкції говорилося, що випробуваним пред'являються іноземні слова; необхідно було вгадати, що ці слова означають («великий», «нейтральний» чи «маленький»; по-четверте, І. Тейлор виявила, що кожен з досліджуваних мов корелював з англійською в більшій мірі, ніж з іншими мовами. Все це разом узяте змушує думати, що в принципі, експеримент І. Тейлор не відрізнявся від експериментів С. Цуру, Альпорта та ін, які використовували методику «добору». Піддослідні І. Тейлор не оцінювали символічні властивості пропонованих поєднань, а порівнювали їх з подібними словами рідної, чи іноземного (тобто англійської) мови.

Таким чином, на результати, отримані І. Тейлор в ході експерименту, могла зробити істотний вплив інструкція. Автор даної роботи провела власний експеримент з метою довести універсальність явища звукового символізму та удосконалити методику його вивчення (див. Главу 3).

Звукосимволізм - мимовільна, фонетично мотивована зв'язок між фонемами мови та незвуковим ознакою денотата - в даний час визнається більшістю дослідників об'єктивно існуючим універсальним явищем. Поряд зі звукоподражательной, звукосимволическая система входить в звукоизобразительной систему мови.

Історія дослідження цієї проблеми сягає корінням в глибоку старовину (близько 3 століття до н. Е..) І інтерес до неї не згасає і в даний час. Багато дослідників вважають, що мова була изобразителен у своїх джерелах, хоча основою для виникнення звукоизобразительного прамови різні дослідники називають різні явища.

В даний час існує три теорії породження звукосимволизма: Синестетическая, референтна і асоціативна. Референтну, однак, можна об'єднати з синестетической, а асоціативна, яка стверджує мовну звичку головною причиною явища звукового символізму, представляється неспроможною в світлі наведених вище доказів та експериментального матеріалу, представленого нижче. В основі звукосимволизма лежить транспозиція одних видів відчуттів в інші, проте механізм мовної звички також може впливати на сприйняття звуків (особливо кінцевих звуків у суфіксах). На результати тестування можуть вплинути, принаймні, три чинники: інструкція, шкала вимірювання і вся фонологічна система цієї мови.

В даний час існують дві основні точки зору на характер звукосимволизма: звукосимволізм носить універсальний або вузьконаціональних характер. Поставивши собі за мету вивести дослідників з полемічного глухого кута, в який їх завела кардинальна різниця у поглядах і брак емпіричного матеріалу, В.В. Левицький провів власний досвід на матеріалі кількох мов, два з яких були близькоспорідненими.

В результаті йому вдалося підтвердити положення про універсальний характер звукосимволизма (його дані підтверджувалися даними інших дослідників), але пошуки звукосимволическим універсалій на рівні фонеми не увінчалися успіхом. Таким чином, Левицький зробив висновок про те, що пошуки універсального звукосимволизма повинні вестися не на рівні фонеми, а на рівні одиниць менше фонеми (акустичних та артикуляційних ознак).

На сьогоднішній день існують три методики, використовувані для дослідження проблем звукового символізму. Всі вони відрізняються деякими недосконалістю, однак, методика № 3, що надає випробуваним можливі варіанти, тобто свободу вибору, є найбільш ефективною.

Як показали дані досліджень, проведених В.В. Левицьким [13; 88-89], великий вплив на результати дослідження надає інструкція, використана при тестуванні. Звідси необхідно підкреслити важливість правильного формулювання інструкції та контролю процесу тестування з боку дослідника, який би методикою він не користувався.

2 Матеріальна основа явища звукового символізму і довільність мовного знака

2.1 Фізична природа звуку

Отже, щоб усвідомити самі механізми впливу звуків і їх сполучень у звукосимволічні словах на психіку людини, вивчимо фізичну природу звуку і фізіологічну основу його сприйняття людиною.

Поняття звуку зазвичай асоціюється у нас зі слухом і, отже, з фізіологічними процесами в вухах, а також з психологічними процесами в нашому мозку (саме там відбувається переробка відчуттів, які надходять до органів слуху). Крім того, під звуком ми розуміємо фізичне явище, що викликає дію на наші вуха, а саме поздовжні хвилі, тому що звук з фізичної точки зору є ніщо інше, як хвиля, створена нашим артикуляційним апаратом.

Три аспекти складають основу звуку - це, по-перше, джерело звуку (в даному випадку це робота нашого артикуляційного апарату), по-друге, енергія, яка переноситься від джерела звуку у вигляді поздовжніх звукових хвиль, по-третє, те, як звук реєструється (сприймається) нашим вухом.

На останньому етапі звук сприймається і розшифровується мозком, як щось вже усталене і не схильне до зміни. Отже, щоб людське вухо (і, отже, мозок) сприйняло будь-яке поєднання звуків слова як щось більше, ніж простий набір звуків, що позначає той або інший предмет або явище (а саме, вловило фонетично мотивовану зв'язок з незвуковим ознакою денотата), необхідно наявність будь-які умови, як природно припустити, на першому етапі (формування та продукування звуків) і, частково, на другому (передача енергії звуку за допомогою поздовжніх хвиль).

У даному дослідженні не беруться до уваги такі істотні характеристики звуку, як його інтенсивність, висота, частота, швидкість розповсюдження, а також якісні характеристики, як те, тембр і тональна забарвлення. Всі ці параметри, дуже серйозні для фізичної характеристики звуку, малозначні для пояснення впливу звукосимволічні слів на сприйняття людини з точки зору лінгвістики та психолінгвістики. Так надалі ми будемо приділяти увагу лише звукам із середніми перерахованими вище показниками, які і складають основну частину вживаються в повсякденному спілкуванні слів і словосполучень.

2.2 Інтерференція звуків як основний фактор, що пояснює феномен звукосимволічні слів

До теперішнього моменту дослідники, які вивчали проблему звукосимволічні слів у всіх мовах світу, приділяли увагу лише окремим звукам, включеним в ці слова. Як буде показано нижче, багато дослідників підходили до цієї проблеми однобоко, не беручи до уваги, той факт, що слова, в тому числі і звукосимволічні, це завжди поєднання певних звуків. Безсумнівно, окремі звуки також володіють деякими якостями, що дозволяють дослідникам розподіляти їх за шкалою «приємний - неприємний», «маленький - великий» і т.д. з точки зору людського сприйняття, але як не відокремлені звуки, а звукосполучення, вони володіють набагато більшою силою впливу на людську уяву, породжуючи асоціації. Далі ми наведемо гіпотезу, дуже задовільно пояснює цю закономірність.

Гіпотеза. Звук, як і будь-яка хвиля, володіє певними якостями і підпорядковується певним фізичним законам. Такий відомий фізичний феномен як інтерференція хвиль, тим не менш, ще жодного разу не був досліджений в галузі лінгвістики, конкретно по відношення до звукосимволічні словами. Інтерференція хвиль, явище, що має місце, коли дві хвилі проходять через одну і ту ж область простору - це складання в просторі двох (або декількох) хвиль, при якому в різних його точках виходить посилення або ослаблення амплітуди результуючої хвилі. Інакше кажучи, після зустрічі обидві хвилі проходять далі, але при перекривання відбувається зсув або спрямоване протилежно один одному (що гасить (деструктивна) інтерференція), або один до одного (підсилює (конструктивна) інтерференція).

Там, де гребені однієї хвилі зустрічаються з гребенями інший (а западини з западинами), відбувається підсилює інтерференція, частинки коливаються з більшою амплітудою, ніж у кожній з хвиль окремо. Там, де гребені однієї хвилі зустрічаються з западинами іншої, частки взагалі не рухаються, відбувається гасить інтерференція. У першому випадку інтерферуючі хвилі перебувають у фазі, при гасить інтерференції - в протифазі, тобто розрізняються на половину довжини хвилі, або на 180 °. Зрозуміло, різниця фаз в більшості випадків виявляється десь між цими двома граничними випадками, і інтерференція тоді називається інтерференцією з частковим ослабленням.

При інтерференції відбувається також перерозподіл потоку енергії хвилі в просторі. Характерне для інтерференції розподіл амплітуд з чергуються максимумами і мінімумами залишається нерухомим у просторі, і його можна спостерігати тільки в разі, якщо хвилі когерентні (від лат. Cohaerens - «що знаходиться у зв'язку» - це узгоджене перебіг у часі і просторі кількох хвильових процесів, що виявляється при їх складанні). Якщо хвилі не когерентні, то різниця фаз швидко і безладно змінюється, приймаючи всі можливі значення. У цьому випадку середнє значення амплітуди результуючої хвилі виявляється однаковим у різних точках, максимуми і мінімуми розмазуються, і інтерференційна картина зникає.

Так як фізіологічне сприйняття звуку (а, отже, його психологічна дешифрування) є відображенням відповідних фізичних його характеристик, то логічно припустити, що певні звуки, поставлені в звукосимволічні словах поруч, виробляють звукові хвилі, які при інтерференції (накладенні один на одного), якщо вони когерентні, виробляють хвилю з більшою амплітудою коливань, що й фіксується вухом людини, як «щось, що виходить за рамки звичайних звуків і звукосполучень», «щось, що має сенс». Простіше кажучи, «підходящі» один одному звуки, поставлені поруч, спільно і виробляють той ефект, який сучасні дослідники називають звукосимволічні.

Кілька одночасно відбуваються звукових коливань, частоти яких знаходяться в певній відповідності, створюють враження співзвуччя, приємного (консонанс) або неприємного (дисонанс). Цей ефект часто використовується поетами і прозаїками, як стилістичний прийом для створення певної атмосфери, «відчуття» предмета чи явища. В основі таких фонетичних стилістичних прийомів, як алітерація, консонанс чи дисонанс лежить інтерференція звуків, що виробляє звукосимволічні слова.

У більшості ж слів звичайних, незвукосімволічних, інтерференція, що відбувається при накладанні звуків, що гасить, деструктивна, і тому, відповідно, ніякого звукосимволический ефекту такі слова не виробляють.

Інше питання як люди домоглися максимальної вмотивованою зв'язку між акустичним аспектом слова і денотатом у процесі номінації. Це питання буде розглянуто в даному дослідженні нижче.

2.3 Психофізіологічні основи сприйняття звукосимволический компонента слів

Людина має досить складним апаратом для сприйняття звуків. Звукові коливання збираються вушною раковиною і через слуховий канал впливають на барабанну перетинку. Коливання останньої через систему маленьких кісточок передаються другий пружною мембрані, так званому овального вікна, закриваючому невелику порожнину равлика, заповненої рідиною (лімфою). Усередині равлики розміщено велика кількість спеціальних волокон, що мають різну довжину і натяг, а, отже, різні власні частоти коливань. При дії складного звуку кожне з цих волокон резонує на той становить тон, частота якого збігається з власною частотою волокна, і дратує відповідне закінчення слухового нерва.

Сенсорні сигнали несуть у мозок зовнішню інформацію, необхідну для орієнтації у зовнішньому середовищі. Ці сигнали виникають у сприймають елементах (рецепторах) і передаються в мозок через ланцюга нейронів і зв'язують їх волокон сенсорної системи. Процес передачі сенсорних сигналів супроводжується їх багаторазовим перетворенням і перекодированием всіх рівнях сенсорної системи і завершується опознаванием сенсорного образу.

Настільки складне пояснення процесу сприйняття і декодування звукових сигналів було використано нами для більш яскравої ілюстрації цього процесу, а також щоб полегшити визначення етапу цього процесу, на якому звукосимволический компонент будь-якого слова починає відігравати активну роль.

Дослідники в області психофізіології виділяють наступні функції нервової системи: виявлення сигналів і їх розрізнення, передача, перетворення і кодування, а також детекція ознак сенсорного образу і його впізнання. Згідно цих функцій можна виділити і відповідні етапи процесу сприйняття-дешифрування звуку.

Зрозуміло, що перші три етапи: виявлення сигналів їх розрізнення і передача - носять чисто психофізіологічний, фізичний характер, де звукові хвилі фіксуються слуховим апаратом людини і розрізняються як звуки, які мають відповідні фізичні характеристики.

На останньому етапі (індикацію образів) - кінцевої і найбільш складної операції сенсорної системи, яка представляє собою віднесення образу до того чи іншого класу об'єктів, з якими раніше зустрічався організм, тобто класифікацію образів - образ уже представляється "завершеним", «цілісним» з усіма виниклими звукосимволическим чи іншими асоціаціями. Синтезуючи сигнали від нейронів-детекторів, вищий відділ сенсорної системи формує «образ» подразника і порівнює його з безліччю образів, що зберігаються в пам'яті. При цьому, хоча образ ще не ідентифіковано, звукосимволическим асоціації (якщо слово звукосимволический) вже виникли, і, таким чином, процес ідентифікації проходить легше, швидше і ефективніше на базі вже наявної «підказки» - звукосимволический асоціації.

Отже, звукосимволическая асоціація виникає десь на проміжних етапах - перетворення, або кодування, і декодування сигналу.

Кодування - це скоєне за певними правилами перетворення інформації в умовну форму - код. Особливістю цього процесу є те, що, на відміну від телефонних та телевізійних кодів, декодування відновлює сигнал не в початковому вигляді, а в дещо зміненому. Декодування сигналів - це виборче виділення сенсорними нейронами тієї чи іншої ознаки подразника, що має поведінкове значення. Здійснюють цей аналіз нейрони-детектори, що вибірково реагують лише на певні властивості стимулу (детектори першого порядку). У вищих відділах сенсорної системи сконцентровані детектори вищих порядків, відповідальні за виділення складних ознак і цілих образів. Можна припустити, відповідно, що звукосимволический компонент у відповідних словах зберігається при кодуванні, відновлюється при декодуванні і виділяється як відповідний ознака детекторами першого порядку (саме на даному етапі породжує певні асоціації, створюючи «передчуття» образу) «допомагаючи», відповідно, детекторам вищого порядку легше і ефективніше виділити цілий образ або його складний ознака. (Цікаво також у зв'язку з цим згадати наступне спостереження: при проведенні експериментів автор даної роботи виявила, що асоціації, навіть до незнайомих іноземним словами виникали у випробовуваних швидше, якщо слова містили звукосимволический компонент, що є підтвердженням висунутої вище гіпотези).

Цікава особливість процесу декодування і впізнання - це те, що під час упізнання сенсорних образів можливі помилки. Особлива група їх називається «сенсорними ілюзіями». Вони засновані на деяких побічних ефектів взаємодії нейронів, що у обробці сигналів, і призводять до викривленої оцінки образу в цілому або окремих його характеристик. Можна, отже, зробити наступне припущення: звукосимволическим слова, що володіють відповідним звукосимволічні компонентом, менш схильні до виникнення помилок при декодування і розпізнаванні, тому що відповідний фонетико-семантичний компонент є «підсилювачем», за допомогою якого легше відновити первинну форму слова, навіть якщо частина його була загублена в процесі розпізнавання через зовнішні чи інших перешкод.

Найважливіші компоненти психофізіологічної основи звукосимволизма - це синестезія і кінеміка. Синестезія - це феномен сприйняття, що складається в тому, що враження, відповідне даному подразника і специфічне для даного органу чуття, супроводжується додатковим відчуттям чи чином, часто характерним для іншої модальності. Саме це явище, як вважають багато дослідників, лежить в основі феномена звукового символізму (теорія транспозиції відчуттів). Кінеміка - це сукупність мимовільних рухів м'язів, які супроводжують відчуття і емоції. Як вважають дослідники даного питання, це явище стало одним із джерел утворення звукоизобразительного прамови. Таким чином, ці явища можна вважати основою продукування звукосимволічні слів і їх сприйняття людиною.

2.4 звукосимволизма і мотивація

Отже, в основі звукосимволизма лежать фізичні властивості звуків. В усіх мовах (це вже не підлягає ніякому сумніву) існують статистично достовірні звукосимволическим правила. Іншими словами звуки мови мають звукосимволическим значення. Чи сумісні в такому випадку звукосимволическим правила і довільність, умовність мовного знака? Інакше кажучи, яким чином можливе співіснування «отпріродной» (за висловом А. П. Журавльова [7, 12]) зв'язку звуку й змісту, з одного боку, і мінливості фонетичних систем в синхронії (від мови до мови) і діахронії (в процесі історичного розвитку мови), з іншого?

Це питання навіть не ставилося в американській психолінгвістиці. Тим часом питання про сумісність звукосимволизма з довільністю мовного знака є кардинальним питанням теорії звукосимволизма.

У результаті серії експериментів було виявлено, що при пред'явленні випробуваному звучання без пред'явлення сенсу спостерігається або «розпливчаста», нечітка, фактично недостовірна кореляція між ім'ям і сенсом, або відсутність такої взагалі. Навпаки, при пред'явленні того ж звучання і двох або більше смислів виявляється чітка, статистично достовірна кореляція між певними звуковими комплексами і певними смисловими одиницями. Таким чином, як справедливо зауважив Р. Браун і Р. Наттел (вирішуючи питання, пов'язані з методикою експериментального вивчення звукосимволизма), випробуваному повинно бути пред'явлено обмежене число можливих рішень. Все це дозволяє зробити наступні висновки. У принципі звучання слова не має і не може мати нічого спільного з природою позначається словом предмета чи явища, бо в іншому випадку, дійсно, не було б можливим ні існування різних назв однієї й тієї ж предмета у різних мовах, ні, тим більше, зміна звукової оболонки слова в процесі історичного розвитку мови. Все це не перешкоджає і не може перешкоджати існуванню так званого вторинного звукосимволизма, коли говорить прагне виявити кореляцію між звучанням слова, що розвивається у відповідності з фонетичними законами цієї мови і значенням цього слова. У даному випадку ми маємо справу з явищем, функціонально схожим з так званої «народної етимологією». І там, і тут мовець прагне знайти будь-якої "кидається в очі ознака» предмета, щоб зробити його представником даного предмета і тим самим бодай частково усунути довільність зв'язку між звучанням і значенням слова. Експериментальні дані показують, що промовець далекий від того, щоб шукати певні відповідності в кожному слові рідної мови; звукосимволический чуття «хіба що дрімає» у свідомості людини і виявляється лише тоді, коли слово, розвиваючись у повній відповідності з фонетичними та морфологічними законами цієї мови, випадково набуває форму, відповідну з точки зору мовця змісту цього слова (при експериментальному вивченні звукосимволизма і моделюється як раз «випадкове» зближення обмеженого числа імен та обмеженої кількості смислів).

У процесі звуковий символізації відбувається приписування одному з двох структурно подібних, але не пов'язаних від природи явищ певного умовного значення. У основі виникла таким шляхом вторинної (тобто умовної) зв'язку між звучанням і значенням лежить транспозиція одних видів відчуттів в інші або, якщо завгодно, фізичні властивості звуків. Звідси ясно, що незважаючи на протилежну спрямованість дії фонетичних законів і звукосимволическим «правил», дію перших не перешкоджає дії друге: символічні значення приписуються звуковому комплексу вже після того, як його «нова» (змінена) звукова оболонка випадково наблизилася до «нового» ( змінювався) лексичним значенням. Коли ми говоримо про «символічних значеннях звуків», то, зрозуміло, ми маємо справу з плодом наукової абстракції. Самі по собі, без приписаного будь-яким шляхом сенсу, як зауважує В.В. Левицький [13; 91], звуки не мають ніякого значення ні в досвіді (при пред'явленні звучання без пред'явлення сенсу результати негативні), ні в мові (самі по собі фонеми [а], [б], [в] і т.д. ніяким значенням у мові не мають). Звуки набувають значення лише у відповідності з певним змістом: в досвіді при штучному приписуванні двох або більше смислів, а в мові - в складі слів і морфем з певним лексичним чи дериваційні (наприклад зменшувально-Найласкавішим) значенням, вважає В.В. Левицький [13; 91].

Погоджуючись з висновками даної роботи, ми, тим не менш, висунули гіпотезу про те, що поєднання певних звуків у відриві від незбираного слова самі по собі можуть мати звукосимволическим значенням. У додатках до даної роботи представлений перелік таких сполучень і їх класифікація, на підставі якої ми виділили нову одиницю - носій звукосимволический компонента слова.

При вивченні символічних властивостей голосних і приголосних видно, що одні й ті ж акустико-артикуляційні одиниці символізують схожі «ланцюжка» понять, (наприклад, м'які приголосні символізують щось м'яке, маленьке, приємне, тепле і т.д., а тверді - щось неприємне , тверде, сильне, велике і т.д.; дзвінкі - щось велике, холодне, швидке, глухі, навпаки, - щось маленьке, тепле і т.д.), проте одні і ті ж поняття символізуються різними акустико-артикуляційними одиницями: наприклад, поняття «великої» може символізувати і задніми, і твердими, і дзвінкими, і проривних; поняття «маленький» - глухими, фрикативних, м'якими і т.д. Таким чином, незважаючи на наявність чітких відповідностей між певними артикуляційно-акустичними і семантичними одиницями, між першими і другими немає жорсткого зв'язку. Це властивість - властивість, властиве кожному символу - і забезпечує можливість співіснування різноманітних фонетичних систем і певних звукосимволическим правил. У самому справі, якщо поняття «великої» може символізувати або дзвінкістю, або твердістю, або тремтінням, то ту мову, де існують фонологічні розходження між усіма цими ознаками (як, наприклад, російську чи українську), може використовувати для символізації поняття «великої» всі ознаки відразу; ту мову, де фонологічні розходження більш обмежені, вибирає з багатьох можливих інваріантних звукосимволическим правил певні варіанти. Так, наприклад, якщо в мові немає протиставлення по м'якості - твердості, то поняття «великої» може символізувати за допомогою протиставлення «дзвінкість - глухість» або «смичность - фрикативних».

2.5 Супрафонема як звукосимволическая одиниця

Одиниця, яка виступає в якості еталону в процесах смислового сприйняття мовлення - це, як вважає більшість дослідників, звуковий образ слова. На користь «пословного» сприйняття мови говорить безліч експериментальних даних. Ця теза поділяв Р.О. Якобсон, Г. Міль і Е. Уленбек. Як справедливо помітив Уленбек, «слухає не сприймає в мові фонему одну за одною, але ідентифікує і детермінує значущі єдності, тобто слова »[35; 169].

Ідея послівного сприйняття добре поєднується з ідеєю інтегральних звукових ознак, висунутої Н.Ф. Яковлєвим в 1923р. та ідеєю пріоритету смислоотождествітельной функції фонеми перед смислоразлічітельную, чітко сформульованої лінгвістами Женевської школи, особливо Е. Бейсаном. В.В. Левицький, досліджуючи явище звукового символізму, також приходить до висновку про те, що фонема - не та одиниця, на рівні якої необхідно вести пошуки звукосимволічні компонента, і пропонує вивчати одиниці менше фонеми - акустичні та артикуляційні ознаки [13, 32].

Ми, у свою чергу визнаємо, що звукосимволический компонент слова явно укладений не в окремій фонемі, тому що, як було сказано вище, самі звуки у відриві від змісту нічого не означають. Більш того, при пред'явленні випробуваним окремих звуків (голосних) і назв квітів, з якими ці голосні необхідно було співвіднести (див. вище), дослідники «включали» в піддослідних механізм мовної звички, що аж ніяк не сприяло досягненню мети їх експерименту. Не можемо ми також стверджувати, що звукосимволический компонент несе в собі все слово, яке, як було сказано вище, змінюється фонетично в ході історії, а також може мати безліч синонімів з подібним значенням, але інший фонетичної формою, де звукосимволический компонент або взагалі відсутня, або представлений іншим поєднанням звуків. До цих пір це являло утруднення для дослідників, які намагалися чітко визначити ту одиницю (за шкалою від фонеми до цілого слова), звукосимволическим властивості якої виявлялися б особливо помітно.

Згідно висунутої вище гіпотезі про вплив такого фізичного явища, як інтерференція хвиль на сприйняття звукосимволічні слів, ми виділили нову одиницю - супрафонему - носій звукосимволический компонента відповідних слів, яку ми визначили як сталий звукове поєднання, структурно складається, як правило, з декількох фонем, специфічне для певної мови і що викликає об'єктивне асоціювання фонетичного звучання слова з якостями предмета, їм позначається, у представників усіх мовних спільнот.

За своєю структурою вона складається, як правило, з 2-4 фонем, набір і послідовність яких аж ніяк не довільні. Такі чітко зафіксовані структури в більш-менш подібному вигляді (зрозуміло, це залежить від фонетичної системи конкретної мови) зустрічаються в більшості природних мов світу, таким чином підтверджуючи постулат про універсальність звукового символізму.

Супрафонема, сама по собі не будучи закінченим словом, тим не менш, несе в собі ту частку лексичного значення («хороший - поганий», «круглий», «гладкий»), яку зазвичай приписують лише цілісного слову. Природно, морфологічно супрафонема не є словом, вона не «оформлена» флексіями, закінченнями, та й корінь з окремої супрафонеми виходить не завжди, найчастіше вона являє собою лише частину кореня, тим не менш, звукосимволический компонент «працює» в неї за допомогою інтерференції поруч стоять звуків, забезпечує їй те специфічне лексичне значення, яке ми називаємо звукосимволическим. Як буде видно далі, в експерименті, побудованому на основі нашої гіпотези, ми використовували такі супрафонеми, включені до складу звукосимволічні слів, і в більшості випадків випробовувані правильно вловлювали цей смисловий компонент.

Нарешті-то виявилося можливим звести дві несумісні раніше точки зору на це питання, що існували в науці з часів античних філософів і представлені в діалозі «Кріт» Платона. Тут Сократ сперечається з Геріогеном про правильність імен; Сократ говорить про те, що «ім'я є наслідування за допомогою голосу того, чому наслідують» і що справжнє ім'я по природі названого предмета, тоді як Геріоген відстоює довільність, випадковість найменування речей, з чого згодом виросла теорія договору (відповідно до якої люди, зібравшись, колективно і абсолютно довільно визначили назви для тієї або іншої речі). Зважаючи ж на все вищесказане, ми можемо укласти, що «імена речам давалися» згідно з їх природою, але довільним шляхом. Якщо предмет або явище мало яких-небудь ознакою, вираженим в очах первісних людей найбільш яскраво, вони намагалися за допомогою свого недосконалого артикуляційного апарату і обмеженого фонетичного набору дати ім'я «підходяще» цього предмету. Таких спроб, в принципі, могло бути безліч, звідси і наявність численних синонімів з різною акустичною формою, і сила-силенна незвукосімволіческіх слів. Найімовірніше, певний набір супрафонематіческіх одиниць був сформований у примітивного людини на досить ранній стадії формування мови, ще в дофонематіческую епоху, і вже на його основі формувалася фонематическая система мови. Але в силу обмеженості набору супрафонем і неможливість завжди виділити яскрава ознака, що характеризує даний предмет або явище, звукосимволическим слова зараз складають відносно невеликий відсоток від загального лексичного запасу мови.

Можна припустити, що первинний звукоизобразительной мова складався виключно або переважно з звукосимволическим слів, в яких діяло звуконаслідування або звуковий символізм. З часом в силу обмеженості набору звукосимволічні основ - супрафонем - нові позначення створювалися і розвивалися в більшості своїй вже без звукосимволічні компонента.

Як вже згадувалося вище, багато дослідників знаходять причину звукосимволический впливу афіксальних морфем (наприклад, у зменшувально-пестливих суфіксах) у мовній звичкою. Ми, однак, схиляємося до зворотного: більшість дослідників плутало причину із слідством - саме звукосимволический компонент у вигляді супрафонеми, додаємо до слова для додання йому зменшувально-пестливого значення, в силу свого частого вживання «надокучив» носіям мови та «запустив» механізм мовної звички . Таким чином, причина (часте вживання службового слова, тобто суфікса з звукосимволическим компонентом) призводить до слідства - втрати її самостійності і перетворення в чисто граматичну одиницю, так що більшість дослідників стали пояснювати звукосимволическим асоціації, пов'язані з подібними супрафонемамі, мовної звичкою.

Беручи до уваги вищесказане, ми вважаємо за доцільне для формальної систематизації і ясності виділити наступні два класи супрафонем: кореневі та афіксальні супрафонеми; причому, як ми вже підкреслювали вище, коренева супрафонема в більшості випадків не представляє собою корінь як такої, а є його частиною в морфологічному плані, приймаючи на себе частину специфічного лексичного значення. Афіксальних супрафонеми ймовірно представляли собою окремі не зовсім самостійні слова з додатковим лексичним значенням, що несуть у собі той же звукосимволический компонент і прісоедіняеми до слова для «додавання», наприклад, зменшувально-пестливого або іншого значення.

Афіксальних супрафонеми практично не зачіпалися в даному дослідженні, метою якого було вивчення кореневих супрафонем. Тим не менш, афіксальних супрафонеми представляють собою цікавий матеріал для дослідження і експериментів, які автор планує провести надалі.

2.6 Модель функціонування звукосимволизма і модель побудови звукосимволический слова

На основі всього сказаного можна запропонувати таку принципову модель функціонування звукосимволизма: з інваріантного артикуляційно-акустичного набору кожна мова виділяє певний обмежений набір супрафонем, які, на думку говорять, найбільш точно відображають характерні ознаки комплексу подібних предметів чи явищ (наприклад, «округлість», « гладкість », і використовує їх відповідно при номінації. Оскільки часто один і той самий ознака може позначатися різним набором звуків, тобто різними супрафонемамі, в мові можуть існувати численні слова-синоніми, які мовець використовує на свій розсуд. У силу обмеженості набору супрафонем і частої відсутності єдиного «яскравого» ознаки предмета, що може лягти в основу номінації, в більшості слів мови звукосимволический компонент відсутній.

Розглянемо наступну модель звукосимволический слова від його створення до сприйняття його слухає на прикладі слова glimpse (англ. «мелькання», «проблиск», «швидкоплинне враження; швидкий погляд»). Це слово містить відразу дві супрафонеми, характерні для англійської мови - [gl] + короткий [i] - фонетично передавальну яскраві відблиски, спалахи світла (в силу стислості [i] такого ж короткого характеру) і [ps] де поєднання вибухового [p] з фрикативних [s] створює відчуття стислості дії в часі, його закінченості. Ймовірно, проформа слова виникла ще в глибоку давнину, про що свідчить розмаїття слів зі схожою основою [gl] + голосний в англійській мові, які позначають явища одного порядку - світло, світлові відблиски, сяйво, блиск і т.д. Дане слово, тим не менш, відрізняється від своїх «родичів» включеністю до його складу ще однієї супрафонеми [ps], що дозволяє поєднувати два специфічних лексичних (звукосимволическим) «полузначенія» у межах одного слова.

З плином часу в англійській мові розвинулося ще багато слів на схожою основі, але частота вживання слова glimpse зменшилася незначно в силу його специфічного двусупрафонемного складу. Сучасними людьми, носіями інших мов, незнайомими з англійським це слово сприймається несучим сильний звукосимволический компонент, а його значення «легко визначальним по звучанню».

У цьому розділі ми розглянули фізичну природу звуку і явище інтерференції звукових хвиль, яке, відповідно до висунутої нами гіпотези, є матеріальною основою явища звукового символізму, що вивчається сучасними дослідниками. Слід також ще раз наголосити на необхідності розгляду сполучень звуків у звукосимволічні словах, а не окремих звуків самих по собі, так як тільки поєднання звуків, за допомогою явищ хвильової інтерференції здатні досягти звукосимволический ефекту, сприйманого вухом (і відповідно мозком) окремої людини.

Далі була досліджена психофізична природа сприйняття звуку, а також висунуто припущення про те, що звукосимволический компонент слова породжує певну асоціацію на етапі кодування / декодування звуку, служачи «підказкою» для полегшення процесу розпізнавання образів та їх характеристик.

Також було висунуто припущення про те, що звукосимволическим слова розпізнаються легше і ефективніше, ніж інші слова, що обумовлено наявністю звукосимволический компонента, що підсилює сигнал і що допомагає уникнути можливих помилок при їх декодування.

Існування «отпріродной» зв'язки звуку зі змістом і діахронічного і синхронического розвитку системи мови пояснюється існуванням вторинного символізму, коли говорить прагне надати значенням слова відповідне звучання, коли фонетична форма слова внаслідок правильного підбору відповідних фонем починає співпадати з повнотою його значення. Самі по собі окремі звуки не мають ніякого значення ні в досвіді, ні в мові, а окремі слова, в тому числі і звукосимволическим, змінюють свою фонетичну форму з часом відповідно до розвитку фонетичної системи мови. На основі проведених експериментів (див. Розділ 3) була виділена одиниця-носій звукосимволический компонента слова, яку ми визначили як супрафонему, що представляє собою збалансоване поєднання кількох фонем, специфічне для певної мови і що викликає об'єктивне асоціювання фонетичного звучання слова з якостями предмета, їм позначається, у представників усіх мовних спільнот. Вона несе в собі частину лексичного значення слова, яке прийнято називати звукосимволическим.

Для зручності ми розділив всі супрафонеми на кореневі та афіксальні, але наше дослідження в основному стосувалося лише кореневих супрафонем. Відповідно, можна зробити висновок про те, що пошуки звукосимволический одиниці увінчалися успіхом - виділена нами одиниця - супрафонема - дає відповідь на спірні питання, які до цих пір не дозволяли дослідникам прийти до спільної думки.

3 Практичне дослідження феномену звукового символізму на прикладі лексичного матеріалу трьох мов

Цілком очевидним є необхідність вироблення нової методики вивчення звукосимволизма на основі висунутої вище гіпотези про інтерференції звукових хвиль у звукосимволічні словах як причини породження сінестезіческіх асоціацій і, відповідно, необхідності вивчати дане явище на рівні одиниці більше фонеми, але менше окремої лексеми - супрафонеми.

Усі цей спонукало нас провести власний експеримент, за власною методикою, враховуючи, тим не менш, досвід попередніх дослідників.

Цілі експерименту. Експеримент, мав за мету ще раз довести універсальність психо-емоційних асоціацій, викликаних певними поєднаннями звуків, у носіїв різних мов, що піддаються сумніву деякими дослідниками навіть на даний момент. Іншою метою експерименту було підтвердження практикою теоретичного постулату про існування одиниці-носія звукосимволический компонента - супрафонеми (матеріальною основою явища звукосимволизма ми вважаємо, як було сказано вище, інтерференцію звукових хвиль у межах однієї супрафонеми).

Завдання нашого експерименту, перш за все:

1. зібрати звукосимволический матеріал трьох досліджуваних мов по виділених шкалах оцінки;

2. систематизувати вибраний матеріал залежно від супрафонеми, включеної до складу слів;

3. скласти таблиці звукосимволическим слів для тестування досліджуваних;

4. провести експериментальне тестування піддослідних з метою збору матеріалу для дослідження;

5. проаналізувати зібраний емпіричний матеріал згідно виробленої нами методикою;

6. і, нарешті, а) зробити відповідні висновки про універсальний - не універсальний характер звукового символізму; б) підтвердити - не підтвердити правомірність виділення супрафонеми як нової частинки - носія звукосимволический компонента слова.

Методика. У відповідності з поставленими вище цілями ми виробили таку методику, яка є перетворенням методики № 3 (див. Глава 1):

1. Для проведення експерименту відбирається певна кількість слів зі звукосимволическим компонентом (D. Crystal, The Cambridge encyclopedia of the English language, 2000, стор 251; словники-білінгви) з декількох, по можливості, неспоріднених мов за шкалами оцінювання (див. далі). Ці слова розподіляються довільно, незалежно від мови і супрафонем, включених до їх складу, в таблиці (див. Додаток 1-2) по вертикалі, тоді як по горизонталі представлені різноманітні пари якостей типу «приємний - неприємний» і т.д., що дають найбільш очевидні характеристики вибраних слів.

2. Дані таблиці пред'являються випробуваним-монолінгвов або випробуваним з мінімальними знаннями іноземних мов, використаних в експерименті. Піддослідним необхідно відзначити свої сінестезіческіе асоціації після прочитання дослідником слова вголос навпроти відповідної клітини. Піддослідним дозволяється робити будь-яке число позначок, але рекомендується обмежитися трьома, виділивши одна якість як найбільш повно характеризує зачитане слово, і два несучих додаткові характеристики, якщо необхідно.

3. Всі результати обробляються згідно правильності-неправильності формування асоціацій і виводиться відсоток правильних відповідей. Природно, чим вищий цей відсоток, тим з більшою впевненістю можна робити твердження про універсальний характер звукового символізму та щодо правомірності вибору супрафонеми як найменшої одиниці-носія звукосимволический компонента.

Позитивною рисою нашого експерименту слід визнати той факт, що всі звукосимволічні слова, використані в експерименті, були реально існуючими і зафіксованими у всіх словниках англійської, французької та іспанської мов; до того ж багато дослідників реально визнають їх звукосимволічні. Відмовившись від сполучень звуків складених методом випадкового підбору і представляють слова, ніколи насправді не існували, ми тим самим звернулися до того дійсному фоносемантическом матеріалу, з яким має мати справу кожен дослідник мови.

Інші позитивні риси нашого експерименту, деякі з яких вже були згадані вище це:

1. Підбір випробовуваних так, щоб їх знання відповідних іноземних мов було мінімальним або, в ідеалі, щоб вони не знали їх взагалі. Принаймні, всі слова, підібрані нами для експерименту, виходили за межі вивчення шкільної програми.

2. Автор даної роботи сама, як дослідник, була присутня під час проведення експерименту і зачитувала слова, намагаючись по можливості уникнути їх емотивної та оціночної забарвлення за допомогою інтонації та інших мовних засобів. Випробувані були попередньо забезпечені відповідними усними інструкціями.

3. Що найбільш важливо, ми приділили увагу у своєму експерименті оцінці не окремих приголосних або голосних звуків, але цілим сполученням звуків, які, згідно з нашою робочою гіпотезою, формують одиницю-носій звукосимволический компонента слова - супрафонему. Даний підхід, на наше переконання, істотно вплинуло на результати експерименту.

Теорія. При створенні робочої гіпотези впливу звукосимволічні слів на сприйняття людини нами були відкинуті застарілі теорії про «якість» окремих звуків (наприклад, участь звуку [l] в освіті назв м'яких і приємних предметів і явищ і зворотного ролі [r]) на підставі того , що ні для однієї мови світу характерно наявність окремо розташованих звуків у потоці мовлення. Мова складається з поєднань звуків і сприймається людиною точно так само, як складається з поєднань звуків різного характеру і якості.

Як було детально описано у Розділі 2, ми вважаємо інтерференцію звукових хвиль основною причиною і матеріальною основою виникнення у випробовуваних відповідних сінестезіческіх асоціацій. Там же ми виділили нову одиницю, що містить в собі звукосимволический компонент слова - супрафонему, що представляє собою поєднання як мінімум двох певних звуків. Тому у своєму дослідженні ми використовували лише звукосимволічні слова, що включають в себе такі супрафонеми, а не окремі звуки самі по собі.

Матеріал. Для нашого дослідження ми виділили дванадцять супрафонем, що представляють собою поєднання звуків, що використовуються для позначення певних якостей предметів в англійській, французькою та іспанською мовами (див. список у Приложении3). Відповідним чином нами був відібраний лексичний матеріал: всього досліджувався 50 слів англійської, французької та іспанської мови, розділених на 12 груп, в залежності від поєднання звуків (супрафонем), яке вони представляють. Слова зачитувалися автором даної роботи по порядку вголос перед групою піддослідних, голосно і чітко, як можна менш емоційно щоб уникнути суб'єктивності в результатах дослідження. Піддослідним були надані такі таблиці (див. Додаток 1), де по вертикалі були розташовані досліджувані слова, а по горизонталі - різноманітні оцінки їх якостей. Після зачитування слова піддослідним пропонувалося зробити відмітки проти цього слова в тих колонках, які, на їхню думку, найкраще характеризували дане слово.

Шкали. Всі слова оцінювалися піддослідними за наступними 6 шкалами: приємний - неприємний, великий - маленький, світлий - темний, швидкий - повільний і додаткові шкали - круглий і гладкий. Дозволено було робити необмежену кількість відміток у різних колонках, за умови, що позначки для одного слова не будуть перебувати одночасно в парних колонках з протилежними якостями (наприклад «великий - маленький»), таким чином, максимальне число відміток проти одного слова у випробовуваних могло досягати шести (по одній від парних шкал і дві додаткові); втім, під час зачитування інструкції піддослідним порадили обмежитися трьома відмітками і постаратися виділити одну якість, найбільш повно описує запропоноване ним звучання. Даний прийом був використаний нами для досягнення чистоти експерименту (порівняйте методику № 2 у 6 розділі, що представляє класичний «експеримент добору», де піддослідним не надається право вибору (два звучання - два сенсу)), тому що запропонована випробуваним свобода надавала альтернативу і явно ускладнювала кінцевий вибір. Це, у свою чергу, робило цінність і достовірність результатів даного експерименту набагато вище, ніж результатів експериментів, проведених за другою методикою.

Піддослідні. В якості піддослідних в експерименті брали участь 32 людини віком від 14 до 47 років, різного соціального стану та освіти - від вищого до основного спільного. Єдиною умовою було незнання досліджуваних мов (для чистоти експерименту) або знайомство з ними на рівні середньої школи. Відповідно і звукосимволическая лексика експерименту виходила за межі досліджуваного в середній школі. Для уникнення неточностей при аналізі результатів експерименту випробовуваних попросили не робити ніяких відміток проти слів, значення яких було їм будь-яким чином відомо раніше.

Інструкція. Ви будете приймати участь в науковому експерименті, метою якого є вивчення звуків мови. Перед вами таблиця, в якій по вертикалі представлені англійські слова, а по горизонталі кілька колонок з позначеннями різних якостей предметів чи явищ. Чотири з них парні, наприклад, «великий - маленький», і дві непарні. Я буду повільно зачитувати вголос слова одне за одним. Постарайтеся відключитися від сторонніх подразників, можете навіть закрити очі і розслабитися. Не намагайтеся пригадати значення слова - воно, швидше за все вам невідомо - постарайтеся «відчути» звучання слова, зверніть увагу на те, які асоціації воно у вас викликає, визначте, яке з наведених по горизонталі якостей його найкраще характеризує, і зробіть позначку у відповідній колонці. Ви можете зробити позначки в декількох колонках, якщо вам здається, що жодна з них не характеризує слово повністю, але постарайтеся зробити не більше трьох відміток. Природно, не можна робити одночасно позначки в парних колонках з протилежними значеннями. Наприклад, не можна зробити позначки одночасно в колонках «приємний» і «неприємний». Якщо будь-яке слово із зазначених у таблиці по вертикалі виявиться вам знайомим, пропустіть цю лінію або зробіть прочерк, тому що це важливо для чистоти експерименту.

Обробка матеріалу. У результаті виводилося середньостатистичне кількість «правильних» асоціацій з аналізу анкет всіх піддослідних. У піддослідних, раніше не знайомим зі значення того чи іншого слова, виникло 64% правильних асоціацій та уявлень про якість предмета чи явища їм позначається.

Далі ми наведемо кілька суто практичних висновків експерименту і, відповідно, рекомендацій, спрямованих на поліпшення методів дослідження і на підвищення його ефективності.

1. Одна з труднощів, з якими зіткнулася автор роботи з проведення експерименту, була початкова недооцінка відмінностей фонетичних систем різних мов. Незважаючи на генетичну близькість англійської, французької та іспанської мов, задіяних в експерименті, не всі супрафонеми є універсальними для цих трьох мов. Зокрема, супрафонема/gl- /, що позначає світло, сяйво, або гладкі, що відбивають світло предмети, є найбільш універсальною - вона легко «розпізнається» піддослідними в англійських, французьких та іспанських словах (у російській їй відповідає супрафонема / гол-/); тоді як супрафонема / sn-/, що позначає щось неприємне, відразливе, виявилася характерною тільки для англійської мови. Відповідно, необхідно проводити пошуки супрафонеми, що позначає дані якості, безпосередньо на лексичному матеріалі французької та іспанської мов.

2. У цілому, нами спостерігалося явище, схоже на поміченими дослідниками в своїх експериментах явищем «оцінки» окремого гласного, наприклад, голосні звуки [о], [а] частіше оцінювалися піддослідними як «великі», тоді як [е], [i] як «маленькі». Незважаючи на подібну майже одностайну оцінку окремих голосних звуків як «великих» чи «маленьких», випробувані оцінювали запропоновані їм слова, в яких ці голосні входили до складу супрафонем (наприклад, [gl-] - glisten, glide і т.д.), перш за все за якістю цими супрафонемамі виражається (наприклад, glisten - «світлий, гладкий», а не «маленький», як можна б було очікувати). Відповідно, наше припущення про співвіднесення звукосимволический компонента слова з поєднанням звуків, а не з окремим звуком ще один раз підтвердилося.

3. Під час проведення даного експерименту, нами була помічена також небажана асоціація зачитують слова зі подібно звучать словами рідної мови, не дивлячись на те, що випробуваним була дана початкова установка не робити цього, а спробувати «відчути» слово. Автор роботи вважає, що дана небажана асоціація виникала, перш за все, через те, що піддослідні могли бачити написання досліджуваних слів у бланку тесту, відповідно «передбачаючи» звучання слова і «зв'язуючи» його з фонетично подібним словом рідної російської мови. При проведенні подальших експериментів ми порекомендували б утриматися від приведення письмової форми досліджуваних слів в бланках, замінивши їх номерами, так щоб ніщо не відволікало піддослідних від звучання, тобто фонетичної форми слова.

4. Цікава закономірність, також помічена нами при аналізі результатів експерименту - це залежність між правильністю асоціацій і кількістю відміток, зробленим випробуваним навпроти відповідного слова. Так випробовувані, в яких виникало по 2-3 асоціації до одного слова, найчастіше були ближчими до дійсності, ніж випробовувані, які обмежуються 1 відміткою. Звідси можна зробити відповідний висновок: асоціації не бувають поодинокі (багато випробовувані часто самі робили позначки на полях напроти слів, коли їм здавалося, що жодна із запропонованих шкал не дає повної характеристики слова, наприклад, у деяких крім позначки в шкалі "гладкий" була позначка «слизький» на полях, «скручений» крім позначки в шкалі «круглий»), кожна супрафонема викликає цілий комплекс асоціацій, які, тим не менш, не суперечать одна одній («світлий» найчастіше супроводжується «гладким» і «приємним» , «великий» найчастіше «темний» і «неприємний», «маленький» часто «приємний» - ці асоціації пояснюються універсальністю психології людини).

5. Тим не менш, не у всіх випробовуваних набори асоціацій були схожі (для деяких «темний» зазвичай «приємний», а «світлий» - «неприємний»). Це пояснюється індивідуальними особливостями сприйняття людини, що впливають на виникаючі у нього асоціації. Відповідно, необхідно робити «знижку» на індивідуальні особливості випробовуваних, які беруть участь в експерименті.

6. Ще одна цікава особливість - залежність між віком випробуваного й кількістю правильних асоціацій: чим старше випробуваний, тим більше він давав правильних відповідей. У середньому, випробовувані 25-35 років давали в 1,5 разів більше правильних асоціацій, ніж випробовувані 15-24 років. Поки що ця особливість не знайшла пояснення.

7. У порівнянні з результатами попереднього експерименту (див. Додаток 2), побудованого на тій же теоретичній базі, але використав лише англійські слова (76% правильних асоціацій), результати даного експерименту трохи нижче. Ми пояснюємо це, перш за все, як було сказано в Пункті 1, недооцінкою відмінностей у фонетичних системах різних мов. Фактично другий експеримент був побудований цілком на наборі супрафонем, відведеній у першому експерименті, характерному для англійської мови. Природно, що дані супрафонеми не завжди знаходили собі відповідності в романських мовах.

Загальні закономірності.

1. Супрафонеми, передають значення «швидкий», часто викликають ще і асоціацію «маленький».

2. Супрафонеми, включають «глибоку» голосну [з:], викликають відчуття «неприємного». Також вони часто були "темними".

3. Супрафонема [sw-] дуже часто крім «гладкою», була «слизькій» у додаткових відмітках піддослідних.

4. Супрафонеми з [r], [] часто бувають «неприємними».

5. Слово «brat» дуже часто викликало асоціацію з чимось темним, рідко з великим і лише іноді правильну асоціацію - «неприємний». Можливо, це відбувалося по ланцюжку асоціацій «неприємний» - «великий» - «темний».

6. Супрафонеми із задніми голосними [о], [а], часто «великі», з передніми [е], [i] - «маленькі» і «приємні».

7. Супрафонема [gl-] є найбільш універсальною для всіх досліджуваних мов, вона найчастіше викликає асоціації «рівного», «світлого» і «приємного».

8. Супрафонеми з [о / ul] є другою за кількістю правильних асоціацій. Вона найчастіше «кругла», іноді «велика».

9. Легко вгадуються супрафонеми на [-b], [-p], передають значення «швидкий».

За підведенні підсумків експерименту, ми вважаємо правомірним виділення нової частинки-носія звукосимволический компонента слова, одиниці, більшої окремої фонеми, але меншої цілого слова. Ми назвали цю одиницю супрафонемой, тому що зі структурної точки зору вона являє собою поєднання кількох фонем, але поєднання цілком визначене і неподільне, являючи собою приклад єдності і цілісності, властивий всім одиницям усіх рівнів мови від фонетичного до синтаксичного. Але, на відміну від усіх інших структурних одиниць, супрафонема є абстракцією в найменшій мірі, тому що вона звертається безпосередньо до людської свідомості і підсвідомості через сприйняття її як поєднання звуків, що має сенс, породжуючи асоціації і сприяючи більш легкому та ефективному створенню «образу »званого предмета чи явища.

Висновки:

1. Явище звукового символізму універсально і інтернаціонально. Певні поєднання звуків, виділені нами як супрафонеми, впливають на мозок людей - носіїв різних мов однаковим чином і викликають схожі асоціації.

2. Матеріальною основою явища звукового символізму ми вважаємо за потрібне визнати інтерференцію звукових хвиль у межах однієї супрафонеми: саме в поєднаннях звуків звукові хвилі мають можливість накладатися один на одного (інтерферувати), створюючи абсолютно новий, не властивий для окремих звуків ефект.

3. Таким чином, необхідно визнати мотивованим і об'єктивно обумовленим найменування предметів і явищ, принаймні, в словах, що належать звукосимволический системі мови, а так само існування стародавнього звукоизобразительного прамови.

4. Порівняльне невелике (у процентному відношенні) кількість звукосимволічні слів у сучасних мовах світу можна пояснити обмеженістю можливих наборів супрафонем, тобто обмеженістю можливих для тієї чи іншої мови звукових ланцюжків, використовуваних при побудові нових слів. Тим не менш, висока продуктивність звукосимволічні основ, їх емотивна забарвленість, а часто і естетична цінність, що дозволяє використовувати їх як стилістичний прийом для створення потрібного ефекту в поезії і прозі, говорить про загальний лінгвістичному і культурному значенні слів зі звукосимволическим компонентом. Можна з упевненістю стверджувати, що такі слова завжди будуть існувати в будь-якому природному людському мовою і грати важливу роль як у повсякденному спілкуванні, так і в галузі літератури та мистецтва.

Переваги експерименту. Вперше звукосимволічні слова були розглянуті у світлі нової гіпотези і була зроблена спроба довести універсальність психо-емоцональних асоціацій, що викликаються поєднаннями певних звуків, у носіїв різних мов.

Безсумнівним достоїнством даного експерименту є спроба довести на фактичному матеріалі правомірність виділення супрафонеми як одиниці, що містить у собі звукосимволический компонент.

Слід відзначити також ефективність нової методики, досягнутої завдяки як теоретичного постулату про необхідність вивчення поєднань звуків, а не окремих звуків, так і відповідної інструкції, що настроює випробовуваних на механізм «транспозиції відчуттів» (за В. В. Левицькому) і надає їм свободу вибору.

Експеримент продовжує вищезгадане дослідження Левицького і, підтверджуючи зроблений ним висновок про необхідність проведення дослідження звукосимволизма не на рівні фонеми, веде дослідження на рівні одиниці більше фонеми - супрафонеми.

Перевагою експерименту також є відмова від розгляду «безглуздих» слів, складених методом випадкового підбору і звернення до розгляду не окремих звуків, а цілих звукових поєднань, що не використовувалося у вищезазначених експериментах.

Недоліки експерименту. В експерименті був використаний лише три мови (англійська, французька, іспанська), до того ж належать до однієї мовної сім'ї і мають велику схожість у словотворчих засадах (до 75% лексики англійської мови утворені від романських основ). До того ж для всіх випробовуваних рідною мовою була російська, тоді як у випадку проведення експерименту на піддослідних - носіях різних, неспоріднених мов, результати експерименту були б достовірніше, а загальна картина ширше. Це дещо звужує масштаб дослідження і робить кінцеві процентні висновки експерименту менш точними.

До недоліків експерименту слід також віднести вже згадану вище недооцінку відмінності фонетичних систем в досліджуваних мовах, що трохи знизило кінцеві результати експерименту.

Надалі автор даної роботи планує продовжити дослідження, збільшити кількість досліджуваних мов і набір досліджуваних супрафонем. Можливо також залучення різномовних піддослідних до участі в експерименті.

Висновок

Проблема явища звукосимволизма, його природа і питання про його універсальному характері завжди привертали увагу вчених. Після підбиття результатів даного дослідження і аналізу результатів вищезгаданого експерименту, що підтвердив висунуті нами теоретичні постулати, ми вважаємо себе вправі зробити наступні висновки:

1. Результати проведеного лінгвістичного експерименту дозволяють підтвердити висновки інших дослідників про універсальний характер звукосимволизма.

2. Одиницею-носієм звукосимволический компонента слова є супрафонема, що складається з декількох фонем і що являє собою стійке поєднання, специфічного для даного конкретного мови.

3. Матеріальною основою явища звукового символізму є фізичне явище інтерференції звукових хвиль у межах однієї одиниці - супрафонеми.

4. Набір супрафонем специфічний для кожної окремої мови. Тим не менш, в мовах родинних існують подібні супрафонеми передають одні й ті ж якості охоплюють предметів, різні за фонетичної формі лише через відмінність характеристик окремих фонем в різних мовах.

5. Асоціації, що викликаються супрафонемамі, завжди комплексні і пояснюються специфікою людського сприйняття.

6. Прамова був звукоізобразітелен у своїх джерелах. Первинний набір супрафонем з'явився ще в дофонематіческую епоху і вплинув на становлення фонематичної системи мови. З цих супрафонем складався перші слова. Таким чином, спочатку було не «слово», а супрафонема.

Всі ці висновки випливають з результатів лінгвістичного експерименту, проведеного нами за оригінальною методикою і спирався на досвід інших дослідників, зокрема В.В. Левицького, при вивченні даної проблеми.

Таким чином, проблему звукового символізму і його матеріальної природи можна вважати вирішеною на даному етапі досліджень. Тим не менш, ми визнаємо наявність широкої перспективи для подальших досліджень цієї проблеми в галузі стилістики (використання звукосимволічні інструментовки в поезії і прозі), а також психо-і нейролінгвістики, де існує можливість звернутися безпосередньо до сполученням звуком, їх фізичного впливу на мозок людини і психічної природі асоціацій, породжуваних поєднаннями цих звуків.

Автор даної роботи залишає за іншими дослідниками можливість наукових вишукувань у другій області і планує в своїх дельнейшее роботах звернутися до проблеми використання звукосимволический лексики як стилістичному прийому.

Список використаних джерел

1 Белянин В.П. Введення в психолингвистику. М., 2001.

2 Воронін С.В. Основи фоносемантики. Л., 1982.

3 Воронін С.В. Фоносемантические ідеї в зарубіжному мовознавстві. Л., 1990.

4 Газів-Гінзберг А.М. Чи був мова изобразителен у своїх джерелах? М., 1965.

5 Джанкін Д. Фізика, в 2 т. М., 1974.

6 Журавльов О.П. Результати експериментальних досліджень на матеріалі звукосимволическим слів російської мови / Знання сила, № 2, 1972.

7 Журавльов О.П. Фонетичне значення. М., 1974.

8 Журавльов О.П. Звук і сенс. М., 1991.

9 Ільїн М. Дві іпостасі слова / / Людина, № 5, 2001.

10 Комісарів В.Н. Комунікативна функція мови і свідомість слова. М., 1985.

11 Лебедєв Л.В. Референціальние критерії в типології висловлювань / / Питання мовознавства, № 6, 1991.

12 Левицький В.В. До проблеми звукосимволизма / Психологічні та психолінгвістичні проблеми володіння та оволодіння мовою. М., 1969.

13 Левицький В.В. Семантика та фоносемантика. Чернівці, 1973.

14 Левицький В.В. Експериментальні методи в семасиологии. М., 1975.

15 Леонтьєв О.О. Основи психолінгвістики. М., 1999.

16 Основи психофізіології / під редакцією Ю.І. Александрова. М., 1997.

17 Психолінгвістика. Збірник статей. М., 1984.

18 Спиркин А.Г. Походження мови і його роль у формуванні мислення / Мислення і мова. М., 1957.

19 Фонетика і психологія мовлення: Міжвузівський зібрання наукових праць. М., 1967.

20 Шахнарович А.М., Н.М. Юр'єва. Психолінгвістичний аналіз семантики та граматики: на матеріалі онтогенезу мови. М., 1972.

21 Allport GW Phon. symb. in Hungarian words. Harvard university, 1935.

22 Bently M., Varon E. An accessory study of phonetic symbolism / Amer. J. Psychol., 59, 1959.

23 Brown R. Words and things. Glencoe, 1958.

24 R. Brown. R. Nuttal. Methods in phon. symb. Experiments / J. abnorm. soc. Psychol., 59, 1959.

25 Crystal D. The Cambridge encyclopedia of the English language. Cambridge, 2000.

26 SM Ervin-Tripp, DI Slobodin. Psycholinguistics / Annual review of Psychology, vol. 17, 1966.

27 Jacobson R.,. Waugh L. The sound shape of English. Bloomington, 1979.

28 F. Kainz. Psychologie der Sprache. Berlin, 1960.

29 MS Miron. A cross-linguistic investigation of phon. symb. / J. abnorm. soc. Psychol., 62, 1961.

30 Newman SS Further experiments in phon. symb. / Amer. J. Psychol., 45, 1933.

31 Sapir E. A study in phonetic symbolism / J. Experim. Psychol., Vol. 12, № 3, 1929.

32 Taylor I. Phon. symb. re-examined/Psychol. Ball, 60, N 2, 1966.

33 Taylor I. An atonomy of words used in a word-matching phon. symb. Experiments / J. general Psychol., 76, 1967.

34 Tsuru S. Sound and meaning. Unpublished manuscript (див. Brown, 1958).

35 Uhlenbeck CC Agens und Patiens im Kasussystem der indogermanischen Sprachen. Cambridge, 1994

36Weiss JH Role of meaningful versus meaning dimensions in guessing the meanings of foreign words / J. abnorm. soc. Psychol., 66, 1963.

37 Weiss JH Phon. symb. re-examined/Psych. Bull., Vol. 61, N6, 1964.

38 Werner H., Kaplan B. Symbol formation: an organismic-developmental approach to language and the exdivssion of thought. New York, 1963.

Список лексикографічних джерел

1 Великий енциклопедичний словник. Мовознавство. М., 1998.

2 Гак В.Г., Ганшина К.А. Новий французько-російський словник. М., 2001.

3 Новий англо-російський словник / під ред. В.К. Мюллера, В.Л. Дашевський, В.А. Каплана та ін М., 1998.

4 Раєвська О.В. Новий французько-російський і російсько-французький словник. М., 2000.

5 Російсько-англійський словник / під ред. А.І. Смирницького, О.С. Ахмановой. М., 1998.

6 Садиков. А.В., Нарумов Б.П. Іспансько-російський словник сучасного вживання. М., 1998.

7 Туровер Г.Я., Ногейра Х. Великий російсько-іспанський словник. М., 2000.